Українські прислів’я і приказки. Отсутствует

молодий літами, та старий бідами.

      Хто біди не знає – нехай мене спитає.

      «Що у вас чувати?» – «Гаразд із бідою!»

      Йде біда – відчиняй ворота.

      Впав в біду, як курка в борщ.

      Упав у тісну діру.

      От біда – та й годі!

      Лихо та й годі!

      Біда боками преться (зі всіх боків).

      З бідою як з рідною мамою.

      Куди мах, туди мах, то все біду по зубах.

      Горе, каяння

      Біда куца, а горе чубате.

      То не горе, що горює, а то горе, що сміється.

      Як піде горе зрання, то аж до смеркання.

      Тілько теє не минеться, як горенько ійметься.

      Хоч случиться печаль на одну годину, забудеш про милу родину.

      На трафунок – добрий трунок.

      Не поможе і трунок, як прийде трафунок.

      Горе – море: пий його, не вип'єш.

      – … усього.

      По смерті нема каяння.

      – … покаяння.

      Каяття пізно приходить.

      Є каяття, та нема вороття.

      Як не покаєшся – тобі буде могила, а мені кобила.

      І ворогові своєму закажу.

      І дітям своїм закажу.

      Не буду до віку, до суду!

      І до суду не буду!

      Ти землю їв – зарікався!

      Ти хрест цілував (зарікавшись).

      Покаявся злодій у ягодах.

      Зарікалася свиня їсти; біжить, коли троє лежить, – вона всі троє і з'їла.

      Журба

      Журба не матінка.

      Журба сорочки не дасть.

      Журбою поля не переїдеш.

      Чого тебе за ухо бере (за серце)?

      Якого дідька журишся!

      Нема чого журитися: нехай той журиться, що велику голову має.

      Чого журитись!

      Нехай журяться ті, що заміж ідуть.

      – … нехай та журиться, що віддається.

      Не журися – якось-то буде.

      Не журись, та Богу молись.

      Ото зажурилась! та така ходить, як туман.

      Тільки журиться!… як кобила, звернувши в болото.

      Не кажи «Ох», – кажи «Гоц».

      Хоч біда – то гоц.

      Не зітхай: чого нема, то й так нехай.

      Якби не ох, то б давно здох.

      Гей-гей, та не дома!

      – … якби вдома, та ще й на печі.

      – … та ще й в просі.

      Здихнув тяжко та важко, мов ковальський міх.

      Під явором жовтий корінь: пісок його сушить (є така пісня, а в приказці: кажуть про людину, що все чогось журиться – журливе змалку).

      Як у його дух держиться!

      Не знаю, де в мене і дух!

      Як не свій ходить.

      Став не свій.

      Мов у воду опущена.

      Опустилися, як на воду.

      Лишилася, як на воді.

      Наче курча впустив.

      Ходжу, наче чоловіка згубив, абощо.

      Вже мені й сорочка не мила.

      Черв'як серце точить.

      Вже нема мені ні від місяця, ні від сонця.

      Ні від сонця, ні від місяця.

      Розживемось,