Шльондра. Марта Брижак

з Юлею також. Мене цікавив таємничий друг Гальки, якому вона зателефонувала перед смертю. А що, як то Утюг або Ящур? Вони принаймні добре знали її, оно й поминки влаштовують. Правда, Юля заперечила, що хтось із них міг бути тим другом. Але чи конче він мусив їй у всьому признаватися?

      Юля сказала батькам, що гулятиме зі мною, але перед тим я мусила перед її мамою відзвітувати, куди йдемо, навіщо, коли повернемося. Але я контроль пройшла. Спочатку я мала особисто побачити Утюга, а потім ошелешити ним Юлю. Коли вже підтискав час, Утюг таки з´явився, але не сам, а з якимось другом. Я з приколу кажу до цієї незрозумілої статі:

      – Дівчино, а як вас звуть?

      Воно мені простягає таку нічогеньку руку й відповідає:

      – Діма, ги-ги-ги-ги або Ящур…

      А бодай би тебе шляк трафив! Діма! Нічого собі! Отаке – метр з кепкою, з цигаркою в зубах, в якійсь засраній куртці і в гадах, добряче повимазуваних болотом, з прокуреним голосом і довгим волоссям, купою пірсингів, навіть в язику. Діма! Ти ба! Але щось в ньому було… Менше з тим. З Утюгом ми навіть надто не говорили. Вже десь мала надійти Юля, і я попросила їх обох піти прогулятися в бік Вернісажу. Коли Юлька з’явилася, я сказала, що Утюг тут недалечко. Вона була не проти побачитися, і я йому зателефонувала. Коли їхні погляди зустрілися, Утюг підійшов, мовчки затис в обіймах Юлю й не відпускав. Ми з Ящуром мовчки перезирнулися, і це видовище в нас обох викликало сміх, який ми ледве душили всередині. Тут Утюга попустило, і врешті Юлька вивільнилася з його палких обіймів. Він взяв її за руку, і ми мовчки пішли по вулиці Лесі Українки, перейшли дорогу, піднялися сходинками й повсідалися на вільних лавочках навпроти Порохової вежі. Утюг не міг надивитися у її очі. Це було так мило, але попри те ми з Ящуром і далі тамували в собі сміх. Потім він сказав, що хоче пива, але треба піти трохи далі, вгору вулицею Лисенка, там був найближчий магазин. Я погодилася піти з ним. Тоді цей Ящур і видушив дещо із себе з таким в’їдливим сміхом, що я хотіла йому дати по пиці:

      – Треба ж їм, ги-ги-ги, побути наодинці. Думаю, краще нехай посидять, може, до чогось дійдуть. Хоча, до чого можна з Утюгом дійти? Знаєш, я їй трохи дивуюся: от на хуя з ним зустрічатися, якщо тобі всі навколо кажуть, що він продає травичку? Мало того, що хапонути з ним можуть у будь-який момент, то він ще й усіх несамохіть підставляє. Он як Моріса підставив, просто певне через те, що мене тоді з ним не було. Був би я, то теж попав би під роздачу. Він любить спихати відповідальність, як завжди, я ж його знаю.

      Тоді я і запитала:

      – А як саме він підставив Моріса?

      – Утюгу тільки сімнадцять, він думав, що як закине траву Морісу, ну, на всяк випадок, то у випадку, якби їх пов’язали, Моріс оплатить штраф та й усе, бо він вже повнолітній, а Утюг йому гроші поверне. Але не так сталося, як гадалося. Він промахнувся з одною партією травички. Великою помилкою було те, що вони все обговорювали по телефону. От їх і вистежили. Менти знали про все. Про місце, кількість і час. Так, Утюга відпустили, а Моріс мусив заплатити. Утюг в свою чергу