Одіссея. Гомер

що дав батько мені, коли йшла я ще заміж;

      Сад він багатодеревний мені стереже, – тож негайно

      Десь із Лаертом хай сяде і все хай розкаже докладно, —

      Може, той серцем своїм придумає якось нагоду

      ⁷⁴⁰ З скаргою вийти до люду, мовляв, женихи замишляють

      Підступом сина убити в нащадка богів Одіссея».

      Лагідно мовить стара годувальниця їй, Евріклея:

      «Доню кохана! Хочеш – безжальною вбий мене міддю,

      Вижени з дому мене, – не втаю я від тебе ні слова.

      ⁷⁴⁵ Знала усе я тоді і всього принесла, що звелів він, —

      Хліба й напоїв солодких. Та взяв він із мене велику

      Клятву – про це не раніш дванадцяти днів розказати,

      Як не спитаєш сама чи від інших про це не почуєш,

      Щоб не псувала плачем ти прекрасної вроди своєї.

      ⁷⁵⁰ Краще умийся і, стан свій у чисте прибравши одіння,

      Вийди у верхні покої з своїми служницями разом

      І помолися Афіні там, Зевса могутнього доньці, —

      Сина твойого від смерті здолає вона врятувати, —

      Та не труди вже ти старця тружденного. Бо не гадаю,

      ⁷⁵⁵ Щоб у блаженних богів лиш ненависть була до нащадків

      Аркесіада, хтось з них залишиться й власником буде

      Високоверхого дому й далеких ланів плодоносних».

      Мовила – й плач вгамувала, й від сліз їй утримала очі.

      Вмилась вона і, стан свій у чисте прибравши одіння,

      ⁷⁶⁰ Вийшла у верхні покої з своїми служницями разом,

      Всипала в кошик ячменю і стала молитись Афіні:

      «Зглянься, незборена Зевса егідодержавного доню!

      Як коли-небудь у домі своїм Одіссей велемудрий

      Жирні палив тобі стегна биків чи овечок жертовних,

      ⁷⁶⁵ То спогадай про це нині й врятуй мого любого сина —

      Від женихів захисти, що в підступах так знахабніли».

      Мовила й заголосила. Та вчула молитви богиня.

      Галас тим часом зняли женихи в звечорілих покоях,

      Хтось і таке говорив уже з тих юнаків знахабнілих:

      ⁷⁷⁰ «Дуже старанно готує свій шлюб багатьом нам жадана

      Владарка й гадки не має, що синові вбивство готують».

      Хтось говорив це й не знав, що й їм незабаром зготують.

      Голос підвищив тоді Антіной і так до них мовив:

      «От навіжені! Остерігайтеся високодумних

      ⁷⁷⁵ Слів, щоб туди усередину хтось не доніс би їх часом.

      Мовчки вставаймо тепер і почнімо тихенько здійсняти

      Замір, який нам усім сьогодні припав до вподоби».

      Мовивши це, він обрав із них двадцять мужів найсміліших

      І до швидкого повів корабля на узмор’я піщане.

      ⁷⁸⁰ Зсунули чорний вони корабель свій на воду глибоку,

      Потім і щоглу, й вітрила на ньому як слід приладнали,

      Стропками весла усі в кочетах закріпили рядами,

      Все як належить, і білі вітрила вгорі розпустили;

      Зброю також бойову служники принесли їм ретельні;

      ⁷⁸⁵ Свій корабель на котві закріпивши, на берег всі вийшли,

      Сіли вечеряти й там аж до пізнього вечора ждали.

      А Пенелопа розумна у верхніх