Одіссея. Гомер

мене, бога, питаєш, богине, чого завітав я, —

      Щиро тобі розповім, як сама ти того побажала.

      Зевс наказав мені йти сюди, йшов я не з власної волі.

      ¹⁰⁰ Хто б це хотів добровільно пробігти солоного моря

      Простір безкрайній? То й близько тут місця не видно, де люди

      Жертви священні богам в гекатомбах приносили щедрих.

      Та неможливо веління егідодержавного Зевса

      Переступати й богам або ухилятись від нього.

      ¹⁰⁵ Мовить він, муж найнещасніший тут пробуває у тебе

      З тих, що Пріамове місто колись дев’ять літ воювали,

      А на десятий, в руїну його обернувши, додому

      Їхали; та, повертавшись, Афіну вони прогнівили,

      Й вітер вона лиховійний і хвилю страшну їм наслала.

      ¹¹⁰ Товариші його славні усі там загинули марно,

      Тільки його сюди вітер заніс і хвиля пригнала.

      Отже, велить тобі Зевс якнайшвидше його відпустити,

      Бо не загинути десь від рідних і любих далеко —

      Доля судила і рідних побачить йому, і вернутись

      ¹¹⁵ В високоверху оселю і в милу його батьківщину».

      Так він сказав, і жахнулась Каліпсо, в богинях пресвітла,

      Та, до Гермеса звернувшись, промовила слово крилате:

      «О, які заздрі, які ви, богове, над міру жорстокі!

      Як вас гнівить, коли явно богиня із смертним розділить

      ¹²⁰ Ложе і любого їй за свого визнаватиме мужа!

      Так, коли мужем взяла Оріона Еос розоперста,

      Дуже їй заздрили ви, що в небі живете безжурно,

      Поки, здогнавши в Ортігії, ніжними стрілами з лука

      Золотошатна убила його Артеміда пречиста.

      ¹²⁵ Так, коли, серця послухавши, пишноволоса Деметра

      На цілині, уже ораній тричі, кохання і ложе

      Стала ділить з Ясіоном, – недовго було невідомо

      Зевсові це, і блискучим його поразив він перуном.

      Заздрите нині й мені ви, що смертного маю за мужа.

      ¹³⁰ Я ж врятувала його, коли на розбитому кілі

      Він опинивсь, – корабель його бистрий перуном блискучим

      Зевс ущент розтрощив серед винно-пурпурного моря.

      Товариші його знатні загинули всі в тій дорозі,

      Тільки його сюди вітер приніс і хвиля пригнала.

      ¹³⁵ Я ж і кохала його, й годувала, й безсмертним зробити

      Пообіцяла, щоб він уже зовсім не старів ніколи.

      Та неможливо веління егідодержавного Зевса

      Переступати й богам або ухилятись від нього.

      Раз того Зевс вимагає й наказує, – хай уже їде

      ¹⁴⁰ В море пустинне, мені ж – нема його як виряджати:

      Ні кораблів веслохідних у мене нема, ні супутців,

      Щоб помогли йому їхати лоном широкого моря.

      Все ж я готова порадить його, не таївши нічого,

      Як йому цілим-здоровим до рідного краю вернутись».

      ¹⁴⁵ Відповідаючи, мовив тоді їй гонець світлосяйний:

      «Тож відпусти його швидше, побійся ти Зевса гнівити,

      Щоб і тобі його гніву зазнать не прийшлось незабаром».

      Мовивши це, віддалився могутній гонець світлосяйний.

      Зевсову волю від нього