Одіссея. Гомер

обдарую:

      ⁵⁹⁰ Коней дам трьох, колісницю чудову, та ще й у додачу

      Келих коштовний я дам, щоб, безсмертним богам узливання

      Творячи, кожного разу спогадував ти і про мене».

      Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

      «Сину Атреїв, занадто вже довго мене не затримуй.

      ⁵⁹⁵ Рад би і цілий я рік, тут сидячи, в тебе лишатись;

      І не журивсь ні за домом своїм би я, ні за батьками,

      Стільки, слова і розмови твої я вчуваючи, маю

      Втіхи безмежної, та у священному Пілосі журно

      Товариші мене ждуть, поки тут мене ти ось тримаєш.

      ⁶⁰⁰ Кожен від тебе дарунок повік дорогий мені буде,

      Не поведу лише коней в Ітаку, тобі їх залишу,

      Хай покрасуються тут: навколо ти маєш рівнини

      Широкополі, росте ситнику й конюшини багато,

      Полби й пшениці та білого з буйним колоссям ячменю.

      ⁶⁰⁵ А на Ітаці ні лук, ані вигонів ширших немає,

      Кіз лиш ситить, а миліша, ніж коней вона б насищала.

      На островах, що на морі лежать, немає для коней

      Ані розгону, ні лук – особливо ж на нашій Ітаці».

      Так говорив він, але усміхнувсь Менелай гучномовний,

      ⁶¹⁰ Хлопця рукою погладив, назвав на ім’я і промовив:

      «Доброї крові ти, люба дитино, якщо так говориш.

      Я подарунок тобі заміню, це можна зробити.

      З дорогоцінних скарбів, що в моїм зберігаються домі,

      Дам найпочесніший я, найкращий тобі подарунок:

      ⁶¹⁵ Дам дорогої роботи кратеру – уся вона з срібла

      Вилита, вінця ж у неї оздоблені золотом чистим.

      Твір то Гефеста, мені ж дарував її Федім славетний,

      Владар сідонян, коли я, вертавшись до рідного краю,

      В домі його гостював, – тобі її хочу я дати».

      ⁶²⁰ Довго удвох між собою тоді вони так розмовляли.

      В дім до державця божистого гості тим часом збирались,

      Гнали овець, готували вино, що підносить бадьорість,

      Хліб доставляли жінки їх ошатні, пов’язані гарно.

      Так готувались до учти усі в Менелаєвім домі.

      ⁶²⁵ А женихи, що тим часом під домом зійшлись Одіссея,

      Дисків і списів метанням на втоптанім добре майданку

      Бавились і розважалися, як і раніше, зухвалі.

      Лиш Антіной з Еврімахом, подібним на бога, сиділи,

      Два женихів ватажки, відвагою й родом знатніші.

      ⁶³⁰ Фроніїв син, Ноемон, близенько до них підійшовши,

      До Антіноя з такими словами звернувшись, промовив:

      «Чи, Антіною, відомо, чи ні, – коли повернутись

      Знову сюди Телемах з піскуватого Пілоса має?

      Взяв корабель він у мене, мені ж і самому потрібно

      ⁶³⁵ Їхать в Еліду простору, бо там аж дванадцять пасеться

      В мене кобил і мули, придатні уже до роботи,

      Тільки ще дикі. Хочу впіймать одного та об’їздить».

      Так він сказав, а вони аж жахнулись, бо й гадки не мали,

      Що аж у Пілос поїхать він міг од Неліда, – загаявсь

      ⁶⁴⁰ В полі з отарою десь він, або в свинопаса, гадали.

      Саме тоді Антіной, син Евпейта, озвався до нього:

      «Правду