Одіссея. Гомер

нерозумний ти зовсім, чужинче, а чи легковажний,

      Чи не навмисно ти дляєш, знаходячи втіху в стражданні?

      Надто на острові цім забарився й знайти вже не можеш

      Виходу, товариші ж твої духом цілком занепали».

      ³⁷⁵ Так говорила вона, а я їй у відповідь мовив:

      «Зараз тобі відповім я, котра б із богинь не була ти.

      Ні, я не з власної волі затримався тут, а, як видно,

      Чимось образив богів, що простором небес володіють.

      Може, хоч ти мені скажеш, бо все вам відомо, богове,

      ³⁸⁰ Хто із безсмертних затримав мене й заступає дорогу

      В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?»

      Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:

      «Щиро й одверто всю правду, чужинче, тобі розкажу я.

      Часто старець морський заїжджає сюди непомильний,

      ³⁸⁵ Бог невмирущий, Протей із Єгипту, що добре безодні

      Знає морські, владаря тих глибин, Посейдона, підданець;

      Кажуть, він батько мені, я від нього на світ народилась.

      Може, тобі пощастить, підстерігши, його захопити, —

      Все тобі він розповів би про віддаль дороги твоєї

      ³⁹⁰ Й путь поворотну по хвилях багатого рибою моря.

      Скаже він, паростку Зевсів, усе, як того побажаєш,

      Що там лихого чи доброго сталось у домі твоєму

      З того часу, як у довгу й тяжку ти подався дорогу».

      Так говорила вона, я ж у відповідь мовив до неї:

      ³⁹⁵ «Краще придумай сама на божистого старця засаду

      Так, щоб не вимкнувся він, як побачить мене і впізнає.

      Важко-бо смертній людині з безсмертним управитись богом».

      Так говорив я, й мені відказала в богинях пресвітла:

      «Все це по правді, одверто і щиро тобі розкажу я.

      ⁴⁰⁰ Щойно докотиться сонце середини неба ясного,

      Старець морський непомильний із подувом першим Зефіра

      Раптом з глибин виринає, у темну закутаний хвилю, —

      Вийде на берег і спати лягає в глибокій печері.

      Випливши з сивого моря, тюленів стада ногоплавних

      ⁴⁰⁵ Сплять навкруги, поріддя прекрасної доньки морської,

      І видихають терпкий глибини океанської запах.

      Тож на світанку туди приведу я тебе і влаштую

      Ложе між ними, а ти з кораблів добропалубних візьмеш

      На допомогу собі супутників трьох найвірніших.

      ⁴¹⁰ Все я тобі розповім і про хитрощі діда старого.

      Спершу тюленів усіх обійде він і всіх перелічить;

      Потім, усіх по п’яти полічивши й оглянувши пильно,

      Ляже всередині й сам, мов чабан ув отарі овечій.

      Тільки-но вгледите ви, що сном уже першим заснув він,

      ⁴¹⁵ Всю свою силу й відвагу зібравши, хапайте старого

      Й цупко держіть, хоч би й як вислизав він тоді й виривався.

      Вигляду всяких істот, що по лону земному плазують,

      Він прибиратиме, в воду обернеться й пломінь пекучий.

      Ви ж його міцно тримайте і тисніть як можна сильніше.

      ⁴²⁰ Тільки тоді, як до тебе він звернеться сам із словами,

      Ставши таким, як і був, коли перед вами заснув він,

      Силою