Одіссея. Гомер

порятунок і поміч велику вона подала нам:

      ⁴⁴⁵ Кожному в ніздрі поклала амбросії трохи, що пахла

      Солодко так і запах огидний отой забивала.

      Так ми, терпіння набравшися, цілий пролежали ранок.

      Зграєю випливли з моря тюлені і в ряд полягали

      Покотом всі спочивати на березі моря шумливім.

      ⁴⁵⁰ Виплив опівдні із моря й старий і оглянув навколо

      Жирних тюленів своїх, усіх обійшов, полічив їх.

      Першими нас між потвор полічив він, про підступи наші

      Й гадки у серці не мавши; приліг тут на березі й сам він.

      З криком тоді ми напали на старця й руками своїми

      ⁴⁵⁵ Міцно схопили його. Та мистецтва свого не забув він.

      Спершу у лютого він обернувсь буйногривого лева,

      Потім в дракона, у барса та ще в величезного вепра;

      Плинною став він водою, розложистим деревом потім.

      Ми ж, терпіння набравшись, старого безстрашно тримали.

      ⁴⁶⁰ Тільки як витівки ці і самому йому вже набридли,

      Врешті з питанням звернувсь він до мене й словами промовив:

      «Хто із безсмертних богів навчив тебе, сину Атреїв,

      Підступом взяти мене проти волі? Й чого тобі треба?»

      Так говорив він, а я у відповідь мовив до нього:

      ⁴⁶⁵ «Знаєш ти, старче, і сам, – чого ж ти питаєш лукаво? —

      Як я на острові цім забаривсь і знайти не здолаю

      Виходу, навіть і сам уже духом цілком занепав я.

      Може, хоч ти мені скажеш, бо все вам відоме, богове,

      Хто із безсмертних затримав мене й заступає дорогу

      ⁴⁷⁰ В путь поворотну по хвилях багатого рибою моря?»

      Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

      «Передусім ти повинен був жертви священні й прекрасні

      Зевсові й іншим богам принести, якщо хтів якнайшвидше

      На батьківщину свою винно-темним доплинути морем,

      ⁴⁷⁵ Бо не раніш тобі рідних побачити доля судила,

      В високоверхий свій дім і в рідну країну вернутись,

      Ніж до Єгипту доїдеш, ріки, що ллє з неба потоки,

      Зевсом напоєні, й там священні складеш гекатомби

      В жертву безсмертним богам, що простором небес володіють,

      ⁴⁸⁰ І подадуть тобі шлях вони той, якого ти прагнеш».

      Так говорив він, і любим тоді зажурився я серцем,

      Він-бо загадував знову мені по імлистому морю

      В довгу й важку до Єгипту дорогу назад повертати.

      В відповідь все ж я з такими звернувся до нього словами:

      ⁴⁸⁵ «Все це я так і зроблю, як мені ти наказуєш, старче,

      Тільки всю правду тепер розкажи і повідай одверто,

      Чи повернулись додому тоді з кораблями ахеї,

      Що, вирушавши з-під Трої, їх Нестор і я залишили,

      Чи з кораблем своїм разом хто смертю гіркою загинув,

      ⁴⁹⁰ Чи на руках хто у друзів умер, війну закінчивши».

      Так говорив я, а він у відповідь мовив до мене:

      «Нащо, Атріде, запитуєш? Краще б не знав ти нічого

      Й думки моєї не відав про це, – гадаю, недовго

      Втерпиш без сліз ти, про все те дізнавшись од мене докладно.

      ⁴⁹⁵