Одіссея. Гомер

би умер навіть батько у нього чи матінка рідна,

      ²²⁵ Хоч би упрост перед ним і брата чи любого сина

      Гострою міддю убили й на власні це очі він бачив.

      Зевсова донька ті ліки цілющі, для всіх пожиточні,

      Від Полідамни, Фтона дружини, придбала в Єгипті,

      Де плодоносна земля розмаїтого родить багато

      ²³⁰ Зілля корисного людям, багато й шкідливого дуже.

      Кожен там – лікар, що всіх перевищить знаннями й умінням

      Інших людей, усі-бо в краю тім із роду Пеана.

      Вкинувши зілля в вино і звелівши його розливати,

      Враз до присутніх з такими словами звернулась Єлена:

      ²³⁵ «Паростку Зевсів, ясний Менелаю Атріде, і всі ви,

      Діти відважних мужів! У житті кому як посилає

      Зевс і добра і недолі, бо все в його владі і силі.

      Сидячи тут, у покоях на учті, усі призволяйтесь,

      Бавтесь розмовами, я ж розповім вам що-небудь до речі.

      ²⁴⁰ Ні розказать до ладу не могла б я, ні навіть згадати

      Подвигів всіх Одіссея, в біді витривалого мужа,

      Та розповім про один, що так мужньо його учинив він

      В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали.

      Сам собі тіло ганебно ударами пуги побивши,

      ²⁴⁵ Дране лахміття на плечі напнувши, він, ніби челядник,

      Зваживсь пройти уздовж вулиць широких ворожого міста.

      Так приховавши себе, до вбогого став він подібний, —

      Досі ніхто ще таким не бачив його при ахейських

      Суднах. Отак він у Трою пробрався, й ніхто Одіссея

      ²⁵⁰ Не впізнавав, лиш одна і таким я його упізнала

      Й стала розпитувать; він же весь час ухилявся лукаво.

      Тільки тоді, як його я помила і маслом натерла,

      В свіже одіння прибрала й велику дала йому клятву,

      Що не раніше троянцям я виявлю в нім Одіссея,

      ²⁵⁵ Ніж він до шатер ахейських і бистрих повернеться суден,

      Тільки тоді він увесь одкрив мені задум ахеїв.

      Мідним мечем тонколезим багато убивши троянців,

      Він до аргеїв вернувся, відомостей досить зібравши.

      Лемент великий троянки зняли, а у мене раділо

      ²⁶⁰ Серце, давно-бо сама я жадала вернутись додому

      І над засліпленням тим жалкувала, в яке Афродіта

      Ввергла мене, забравши із любої серцю вітчизни,

      Де я дочку залишила, й покої подружні, і мужа,

      Що красотою й умом не поступиться ні перед ким він».

      ²⁶⁵ Відповідаючи, мовив тоді Менелай русокудрий:

      «Слушно усе це ти, жінко, й по правді цілком розказала.

      Прагнення й думи героїв-мужів багатьох дослідити

      Мав я нагоду, країн об’їздивши дальніх багато,

      Але ніколи й ніде ще мої не нагляділи очі

      ²⁷⁰ Мужа такого, як той Одіссей, у біді витривалий,

      Мужнього подвигу, що учинив він його так відважно

      У дерев’янім коні, де всі ми засіли, з аргеїв

      Найхоробріші, готуючи смерть і загибель троянцям.

      Ти ж до коня підійшла тоді. Мабуть, якийсь-то ворожий

      ²⁷⁵ Бог спонукав тебе, слави троянцям волівши додати:

      Разом