Одіссея. Гомер

однією рукою

      Виніс із дому, а в другій тримав із ячменем жертовним

      Короба. Тут же стояв Фрасімед, прославлений в битвах, —

      Гостру сокиру тримав він, ударить телицю готовий.

      Чашу підставив Персей. А Нестор, комонник старезний,

      ⁴⁴⁵ Руки помивши, молився Афіні й посипав телицю

      Зерном і, шерсті з чола її зрізавши, в полум’я кинув.

      А як усі помолились і зерном посипали жертву,

      Несторів син, Фрасімед, відвагою славний, до неї

      Раптом наблизивсь, ударив сокирою й, м’язи на карку

      ⁴⁵⁰ Їй розрубавши, знесилив. І радісно всі закричали —

      Дочки, й невістки, і навіть сама Еврідіка поважна,

      Нестора вірна дружина, найстарша з Кліменових дочок.

      Жертву тоді над землею широкодорожньою разом

      Всі підняли, й Пісістрат заколов її, вождь мужовладний.

      ⁴⁵⁵ Кров з неї чорна побігла, й дихання покинуло кості;

      Швидко на частки її поділили й відрізали стегна

      Так, як наказує звичай, і жиром обабіч обклали,

      Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м’ясом накрили.

      Старець палив на вогні їх, вином окропивши іскристим,

      ⁴⁶⁰ А молоді біля нього в руках п’ятизубці тримали.

      Стегна спаливши телиці й утроби її скуштувавши,

      Решту усю на шматки порубали й, рожнами проткнувши,

      Смажити стали, рожни над вогнем повертаючи гострі.

      А Телемаха тим часом купала тоді Полікаста,

      ⁴⁶⁵ Нестора Нелеїада прекрасна дочка наймолодша.

      Вимивши, тіло йому оливою добре натерла,

      Потім хітон полотняний і плащ надягнула на нього —

      Вийшов з купелі юнак, до безсмертних на вигляд подібний,

      І, підійшовши, близ Нестора сів, керманича люду.

      ⁴⁷⁰ М’ясо тим часом засмажили вже і з рожен поздіймали.

      Сіли до учти вони. А навколо стола метушились

      Слуги дбайливі, вина в золоті доливаючи кубки.

      Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

      Знову почав промовлять до них Нестор, їздець староденний:

      ⁴⁷⁵ «Діти мої, пишногривих ведіть Телемахові коней

      І запряжіть їх у повіз, щоб їхати міг він в дорогу».

      Так він сказав, і, слухняно скорившися батьковій волі,

      Зразу ж, негайно впрягли в колісницю баских вони коней,

      Ключниця хліба й вина їм дала та печеної страви,

      ⁴⁸⁰ Ласощів тих, що їдять владарі їх, небес вихованці.

      Вийшов тоді Телемах на запряжений повіз прекрасний;

      Поруч і Несторів син, Пісістрат, проводар мужовладний,

      На колісницю зійшов і, віжки тримаючи міцно,

      Хльоснув по конях бичем, і вони залюбки полетіли

      ⁴⁸⁵ Полем, і Пілос високий далеко позаду лишився.

      Ярмами так цілий день своїми вони потрясали.

      Сонце тим часом зайшло, і тінями вкрились дороги,

      Поки у Фери вони прибули, у дім до Діокла, —

      Сином він був Ортілоха, що сам народивсь од Алфея;

      ⁴⁹⁰ Там вони ніч пробули, і гостинно прийняв він прибулих.

      Ледве з досвітньої мли заясніла Еос розоперста,

      Коней