Одіссея. Гомер

тямовитий, —

      В груди сама-бо Афіна відваги йому доложила,

      Щоб розпитати старого він міг про відсутнього батька,

      Щоб між людей і для себе міг доброї слави набути:

      «Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано!

      ⁸⁰ Звідки ми, нас ти питаєш? Тож зараз тобі відповім я.

      Ми прибули із Ітаки, з-під схилів Нейону лісистих.

      Те ж, про що маю сказать, – не громадська то річ, особиста.

      Їхав сюди про свойого я батька вістей розпитати,

      Про Одіссея, в біді витривалого, – він-бо з тобою

      ⁸⁵ Трою колись воював і зовсім спустошив те місто.

      А щодо інших усіх, що з троянцями бились, то добре

      Знаємо ми, де і хто з них загинув печальною смертю,

      Тільки загибель його невідомою робить Кроніон.

      Ясно ніхто ще не міг розказати нам, де він загинув —

      ⁹⁰ На суходолі упав, переможений десь ворогами,

      Чи у безодні морській потонув він між хвиль Амфітріти.

      Отже, тепер до твоїх припадаю колін, чи не зволиш

      Розповісти про печальну загибель його: чи на власні

      Очі ти бачив її, чи, може, від іншого чув ти

      ⁹⁵ Мандрівника, – на недолю-бо мати його породила.

      Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом’якшуй нічого,

      А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося.

      Щиро благаю: якщо Одіссей, мій отець благородний,

      Виконав слово яке, тобі обіцявши, чи діло

      ¹⁰⁰ В краї троянськім, де стільки, ахеї, ви горя зазнали,

      Все це сьогодні згадай і щиру скажи мені правду».

      В відповідь Нестор, їздець староденний, промовив до нього:

      «Друже мій, ти нагадав про напасті мені, що їх стільки

      В краї ми тому, ахеїв сини нездоланні, зазнали

      ¹⁰⁵ В час, коли гнались по морю туманному із кораблями

      В мандрах за здобиччю скрізь, куди вів нас Ахілл за собою,

      Чи коли місто велике Пріама-вождя переможно

      Ми воювали, – із нас-бо найкращі в той час полягли там.

      Там Еант войовничий лежить, поліг і Ахілл там,

      ¹¹⁰ Там і Патрокл, лише до безсмертних подібний порадник,

      Там же і любий мій син, Антілох безстрашний і дужий,

      Неперевершений в гонах швидких і в боях неутомний.

      Крім того, ми ще немало там іншого лиха зазнали —

      Хто-бо із смертних людей здолав би те все розказати?

      ¹¹⁵ Навіть якби років п’ять або шість ти у нас залишався,

      Щоб розпитать, скільки лих богосвітлі зазнали ахеї,

      Втомлений цим, ти б раніше до рідного краю вернувся.

      Років аж дев’ять загибель ми їм готували, вживавши

      Хитрощів різних, аж поки їх дав довершити Кроніон.

      ¹²⁰ Розумом ще-бо ніхто з Одіссеєм не міг богосвітлим

      Там порівнятись ніколи; усіх перевищував завжди

      В хитрощах різних твій батько, якщо таки справді ти рідний

      Син його. З подивом щирим я нині дивлюся на тебе:

      Тож і в розмові настільки ти схожий на нього, що навіть

      ¹²⁵ Важко повірить, щоб міг щось подібне юнак говорити!

      Ще не бували ніколи ми – я й Одіссей