Одіссея. Гомер

самого краю Гортіни, в імлисто-туманному морі.

      ²⁹⁵ З лівого боку, до Фесту, велику там кидає хвилю

      Нот, і той камінь малий затримує хвилю велику.

      Саме туди їх загнало, і ледве уникнули люди

      Гибелі, всі ж кораблі о скелі підводні розбито

      Хвилями вщент. Із них тільки п’ять кораблів синьоносих

      ³⁰⁰ Аж до самого Єгипту водою і вітром загнало.

      Поки, збираючи золота й всякого скарбу багато,

      Із кораблями блукав Менелай між людей чужомовних,

      Дома тим часом Егіст свій злочин великий замислив:

      Сина Атрея убив, і народ йому мовчки скорився.

      ³⁰⁵ Так він сім років владарив у злотобагатих Мікенах,

      Тільки на восьмий з Афін на згубу йому повернувся

      Світлий Орест, і Егіста, підступного батькоубивцю,

      Вбив він того, що колись умертвив його славного батька.

      Потім, проте, поминальну для всіх він справив аргеїв

      ³¹⁰ Учту по матері ницій і тім боягузі Егісті.

      Дня цього самого вже й Менелай гучномовний приїхав,

      Стільки привізши скарбів, скільки їх в кораблях уміщалось.

      Ти ж не барися, мій друже, в блуканнях від дому далеко,

      Скарб залишаючи весь у господі своїй на поталу

      ³¹⁵ Людям зухвалим; усе-бо вони пожеруть і між себе

      Скарб твій поділять, – даремно й було б тоді в путь вирушати.

      До Менелая ж раджу я щиро тобі й закликаю

      Їхати; зовсім недавно в отчизну свою повернувся

      Він од людей, від яких вже не мав і надії у серці

      ³²⁰ Виїхать він, коли бурі загнали його на простори

      Моря широкого, звідки і птиця крилата не зможе

      Навіть за рік долетіти, – таке-бо страшне й величезне.

      Нині ж рушай на своїм кораблі із гребцями своїми

      Чи суходолом, як хочеш, – стоять он і повіз, і коні;

      ³²⁵ Їдуть сини мої разом, вони-бо тебе й запровадять

      Аж в Лакедемон ясний, де живе Менелай русокудрий.

      Ти його сам попроси, щоб сказав він усю тобі правду, —

      Він не злукавить, занадто-бо щирий він є і розумний».

      Так він сказав. А сонце зайшло, й почало вже смеркатись.

      ³³⁰ Знову озвалась тоді ясноока богиня Афіна:

      «Старче, усе, як належить, по правді мені розповів ти.

      Отже, відріжте бикам язики і вина намішайте,

      Щоб Посейдонові й іншим безсмертним створить узливання,

      Ну, а тоді й про постелю подумати слід, бо пора вже!

      ³³⁵ Світло давно уже зникло в пітьму, й не годиться так довго

      Тут нам сидіти на учті богів, – пора розійтися».

      Зевсова донька сказала, і всі улягли її слову:

      Воду їм чисту на руки окличники стали зливати,

      Чаші вином юнаки наповнили всім аж по вінця

      ³⁴⁰ Й пороздавали навколо їм келихи для узливання.

      Кинувши в жар язики, вони стоячи так узливали.

      По узливанні й самі вони випили, скільки схотіли;

      Разом з Афіною встав Телемах боговидий від столу,

      На корабель крутобокий бажаючи разом вернутись.

      ³⁴⁵ Нестор затримав