Одіссея. Гомер

лайки словами

      Перекидалися; враз в наголінниках мідних ахеї

      ¹⁵⁰ З криком страшенним схопились, між двох поділившися гадок.

      Спали ми ніч неспокійно, один проти одного в серці

      Зле умишляючи, – Зевс готував нам великі нещастя.

      Вранці свої кораблі на священне ми зсунули море,

      Здобич забравши усю й ошатно одягнених бранок.

      ¹⁵⁵ Друга ж людей половина, не рушивши з місця, лишилась

      При Агамемноні, сині Атрея, людей вожаєві.

      Ми ж, половина, на судна зійшли, й одпливли, і помчали

      Швидко, – морську широчінь розстелив тоді бог перед нами.

      В Тенед приїхавши, жертви богам принесли ми, вітчизни

      ¹⁶⁰ Прагнучи серцем. Та Зевс не дозволив, жорстокий, додому

      Нам повернутись, – він вдруге між нас розпалив ворожнечу.

      На кораблях крутобоких одні вже назад повертали

      Із владарем Одіссеєм досвідченим, ще й хитродумним,

      Щоб догодити цілком Агамемнону, сину Атрея.

      ¹⁶⁵ Я ж з усіма кораблями, які прямували за мною,

      Плив собі далі, бо знав, що біду божество нам готує.

      Плив син Тідея хоробрий за нами з своїм товариством.

      Згодом до нас до обох приєднавсь Менелай русокудрий,

      В Лесбосі нас він нагнав, – там про дальшу ми путь міркували:

      ¹⁷⁰ З півночі скелі Хіосу урвистого нам обминути,

      Маючи Псірію, острів, ліворуч, чи з півдня Хіосу,

      Поуз Мімант прямувати, вітрам буревійним відкритий.

      Бога благали ми певну нам дати ознаку. Дорогу

      Він показав і звелів нам прорізати впрост до Евбеї

      ¹⁷⁵ Моря середину, щоб небезпеки уникнути швидше.

      Вітер попутний повіяв шумливо, і легко побігли

      Рибним шляхом кораблі, й уночі аж до мису Гереста

      Ми прибули. Посейдону, що дав стільки моря одмірять,

      Стегна численних биків принесли ми у жертву подячну.

      ¹⁸⁰ День був четвертий, коли з Діомедом, впокірником коней,

      Сином Тідея, супутці ввели кораблі рівнобокі

      В гавань аргоську, а я плив до Пілоса, й ні на хвилину

      Вітер не вщухнув попутний, що бог ще спочатку послав нам.

      Так, моє любе дитя, без вістей я прибув, і не знаю

      ¹⁸⁵ Й досі я, хто врятувався з ахеїв, а хто з них загинув.

      Те ж, що почути я міг, у власному сидячи домі,

      Знатимеш все ти як слід, не втаю-бо від тебе нічого.

      Кажуть, вернулись тоді мірмідоняни всі списоборні, —

      Світлий-бо син Ахілла, великого духом, їх вивів;

      ¹⁹⁰ Цілий додому вернувсь Філоктет, син Поянта славетний;

      Ідоменей всіх до Кріту довіз із свого товариства,

      Що заціліли в боях, – з них нікого не викрало море.

      А про Атріда й самі ви чували, хоч одаль живете,

      Як він вернувсь, як Егіст лиху йому згубу підстроїв.

      ¹⁹⁵ Правда, ганебної той покути зазнав незабаром.

      Як воно добре, коли, загинувши, муж залишає

      Сина! Помстився-бо він на підступному батькоубивці,

      Злому Егісті, що вбив славетного батька у нього.

      Друже мій любий, я бачу, ти й рослий