Архе: Монолог, який усе ще триває. Любко Дереш

А я спочатку й сам купився! Думав, він такий покладистий, такий добренький… ех, наївна я душенька…

      Антон увесь пожорсткішав і загострився. Він скептично підсміхався й похитував головою, чим відразу ж переводив кожне Бубине слово на жарт. Буба піймав його погляд і збуджено замахав руками:

      – Нє, ти поглянь на нього! Ти бачиш, який він засранець? Та він же насміхається з нас! Я знаю, до чого то! Він хоче забрати в тебе твою папку з ксерокопіями доцента Козлика, яку ти нам показувала. А тепер буде на ходу вигадувати різні побрехеньки, лиш би вимацати папку! – і Буба глянув на неї таким навіженим поглядом, що довкола серця стислися судини.

      Дещо розгублено Терезка сказала:

      – Але ж я не показувала вам ніякої папки! І про Козлика не говорила…

      – Ну та, теж скажеш – «не показувала»! А хто нам про геометрію торочив тут цілу годину? Я, скажеш? Та в тебе ж рот не закривався!

      – Не було такого! – сказала вона і глянула на Антона.

      Антон подивився на неї й сказав:

      – Ну, не зовсім так. Про геометрію ти, звичайно, розказувала, інакше з якого то дива став би я про АРХЕ-8 отут розпинатися?… Але папки з собою ти не мала, тут Буба щось конфабулює. У тебе в сумці лежать мої документи. Коли ми йшли на Замок, я попросив тебе понести їх у наплічнику. Шоби не загубилися, коли ми тут закрапаємося.

      Терезка швидко розв’язала торбу, заглянула, впізнала свою папку на шнурівки і, навіть не заглянувши до неї, негайно зав’язала сумку назад.

      – У сумці тільки мої ксерокопії.

      Буба вихопив у повітря вказівного пальця й запально продовжив:

      – А бачиш? Я видів то! Я кажу тобі, шо так ся мало стати! Ти мала розкрити сумку, аби він ше раз подивився на ту папку, а тепер він змусить тебе різними вмовляннями віддати папочку, або, принаймні, витягти її з сумки. Тоді він вирве її в тебе й відразу втече. Бо тільки ті листочки йому й потрібні. ЙОГО ПІДІСЛАЛИ ЗАБРАТИ ЇХ!

6

      Тут Антон кашлянув. Сплюнув і м’яко посміхнувся.

      – Так, звичайно. Я такий. Бандюга з широкої дороги, підісланий математичними мафіозі, які давно вже точать зуб і на доцента Козлика, і на професора Бурачка, і на всю кафедру асинхронної геотерики… Ха-ха. Терезко, пригадай, як ми йшли сюда, нагору, ми зупинилися покурити. Я попросив тебе покласти деякі листки до себе в папку. Ти поклала. А тепер я би волів іти додому: сама бачиш, сутеніється. Сонце низенько, вечір близенько. І хотів би отримати свої листки назад. То ж є дуже цінні копії… Я повинен їх переписати. Ти навіть не уявляєш, шо вони значать для мене і від кого дістались!

      Щось смикнуло Терезку за нутрощі, бо відчула, як мимоволі опинилася в геть лажовій ситуації. На Високому Замку вже споночіло, і поміж кущами почали увижатися якісь обличчя. Стало страшно. Температура зібралася з духом і заявила:

      – Значить так. По-перше. Я вам нічого про геометрію не розказувала й папку свою не показувала…

      Буба гмикнув: «Ну та, якраз! Може, досить дурочку ламати?…»

      – По-друге, – продовжила вона. – ніяких документів я від тебе