Архе: Монолог, який усе ще триває. Любко Дереш

порохотяг, засмоктало!.. Башка – пуф-ф-ф! Як хлопавка!.. Тьфу, аж мороз обдер, – Терезка розтерла гусячу шкіру на ліктях. – У мене мало очі на лоба не вилізли! Дивлюся я на тебе, а тут ти починаєш тягнутися й паф! Хлоп! У шиї – трісь! У носі – хрясь! А очі взагалі в боки роз’їжджаються, як у п’яної.

      – І шо, побачила шось нове?

      – Так! Там є новий фокус! Ти якось розтягнув це… упорядкував. Ти показав мені, де шукати новий фокус для очей! Я не можу це пояснити, але… Ти взагалі розумієш, про шо я, чи це малімони? Ти ніби розтягнув простір, звільнив його від

      – Виділа. Точно виділа… Сильно. Навіть зараз, коли пригадую собі, як я виділа, потрохи наповнююся нею. Роблюся іншою. Навіть здається: чим більше пригадую, тим більше наповнююся. Тим більше я інакшаю… А де цей, другий?

      – Буба? Буба впав у кому. Задивився у щілину між світами і йобнувся вниз головою.

      – І де він зараз?

      – Не знаю. Певне, далеко-далеко. Десь на краю книжки. Надто м’який для «плазми», – пояснив Антон. – А ти – ні. Тобі не цікаво, чому?

      До її вух долинули черкання сірника й звук припалюваної цигарки. Затягнуло димом. Терезку ледь не вивернуло. Вона пересилила нудоту. Антонові губи з тихим звуком розліпилися, і він заговорив:

      – Мені це бачиться як астероїд. Він влітає в атмосферу й майже весь згоряє. Зате у ла мок, який падає в мо ре – той улам ок гартується. Ну, і так далі. Січеш, н є? А Буба

      Терезка зірвалася, наче з неї щось порснуло.

      – Як ти це зробив? – вона закліпала очима й обмацала лице, перевіряючи, чи не спить.

      – Шо «зробив»?

      – Ну. Так дмухнув: пух-х – і ніби пір’їна вилетіла! А мене цілу аж мороз обдер! Ти мені очі цим ледь не вивернув. Укидуєшся, про шо я? Господи, Я ЗРОЗУМІЛА!..

      – Шо? Скажи, шо ти зрозуміла!

      – На моїх очах існує постійний спазм. А тобі вдалося цей корч на мить напружити, щоби він попустився! Існує також інший фокус для зору – не тільки прямолінійний! А ти – ти ніби розтягнув простір, звільнив його ЦЕ ВЖЕ БУЛО ТИ ВЖЕ РОБИВ ЦЕ! ТИ РОБИВ ЦЕ!!!

2

      Антон затягнувся цигаркою. Потер неголене підборіддя. Зміряв Терезку поглядом. Пустив носом по струмині диму й посміхнувся кутиком рота.

      Затяжка. Видих. А між ними свист.

      Терезка, незважаючи на шок, устигла подумати: «Який він усе-таки сопляк!». Раптом Антон їй перестав подобатися. І це було дивно.

      Фацет затягнувся ще раз.

      – Значить, усе-таки виділа, – мовив Антон розважливо й затягнувся. – Бо не виділа б – не знайшла би й фокусу.

      Затяжка (свист). Видихнув дим і продовжив:

      – Ти виділа «плазму». І Буба видів. Але Бубу, як уже було сказано, не могло врятувати ніщо. Він булькнув у безконечність.

      Терезка розгублено кліпнула.

      – Я не про те, – сказала вона. – Я говорю: ти вже робив це колись. Навіть не так: робив це не КОЛИСЬ, а саме ТОДІ, КОЛИ ти це робив… От бля, все перемакітрилося задом наперед, – вона облизала пересохлі губи. Болюче бракувало слів. – Суцільне дежав’ю якесь…

      Антон затягнувся цигаркою. (Цей