Архе: Монолог, який усе ще триває. Любко Дереш

тільки під замовлення роблять. Це ж на бромі. Гривень на сорок потягне. Елітний… Ну, то як? – торгашеві краплинами не терпілося скинути речові докази. – Будеш брати, нє?

      – Один флакончик… Ой, нє, два флакони, ше один для Олі та Юлі, – хлопчина вказав вухом на двері, за якими сиділа ранкова тусня жужок. – О, слухай, а як їх крапати? Слухай, а може, давай заприятелюємо? Мене от Бубою звати, а тебе?

      – Антон.

      – О, Антон! Антон… гм… Чекай-чекай… то ти, може, Бронкса знаєш? Коля його звати. Колян мій друг, також «архе» колись на вулиці талкав. Знаєш? Таке волосся довге, от десь доци. Русяве таке… У чорній футболці з рибою такою. Не знаєш?

      – Нє.

      – А Курсанта мусиш знати. Льолік Курсант – це ж найолдовіший видець, він мій друг! Льолік досі «плазму» крапає, уявляєш?! Ну, так знаєш Льоліка? – Буба посміхнувся ширше: – Та-а-а… Курсант у тих ділах грицаний-перегрицаний [10]. Хто-хто, а Курсант – так той в натурі щурить по сутанах [11]. Він мій друг, спитаєшся, чи він Бубу пам’ятає…

      – Курсант минулого місяця загинув…

      – Ага. ОЙ, СПРАВДІ?! Та ти шо!.. От чорт. Ну, та й архе з ним. Послухай, Антоне, шо я радив би тобі: давай разом підемо десь на Високий Замок і крапнемо собі по двадцяточці, як ти на таке дивишся?… Чи ти, може, зайнятий?

      – У мене ше справи з оцією дівчиною. До слова, ти хто? – спитав Антон у Терезки.

      Температура знизала плечима. Удала, що ніяковіє.

      – Мені теж флакон, – сказала вона й простягла купюру горе-баризі.

      Антон сховав гроші, а з сумки видобув дві пластмасові пляшечки з-під заводських крапель, халтурно запаяні на газовому пальникові. Корок пляшечки був обладнаний спеціальною піпеткою.

      Терезка відчула, як перед животом ворухнулося щось живе. Передчуття забави.

      – Слухай, – сказав Антон. – Ти ще також не крапала? Йдемо тоді вже втрьох!

      – Серйозно, давай! – загорівся Буба.

      Терезка змовчала, подумки оцінюючи Антона. Зокрема, чи в силах той скомпенсувати нав’язливу присутність Буби, вічного знайомого всіх знайомих. Історії, які вона чула, радили вперше крапатись «архе» під наглядом досвідченого плазматика.

      Терезка поборола гнітюче відчуття, наче її змусили погодитись, і мовчки приєдналась до ентузіастів.

3

      Антон і Буба йшли попереду, Терезка крокувала за ними. У Буби рот не закривався ні на мить: він сотав свої спекуляції і час від часу вимушував Антона погоджуватись і доповнювати висловлені припущення реальними фактами.

      – А от скажи, Антоне, як це – перший раз крапати очі? Пече? – запитував Буба. – Бо я чув, шо це просто нестерпно.

      – Так є. Перший раз – дуже сильно, – вже трохи втомлено відповідав Антон. – Очі аж горять. У мене перший раз був такий малімон [12], ніби очі стали завбільшки з два сонця. Такі ж розпечені. Можеш собі таке уявити?

      Буба захоплено, аж недовірливо, кивав головою.

      – Подумати тільки! Два сонця! Нє, ти чуєш?… Як там тебе? – Буба озирнувся через плече до Терезки. – Давай, може, познайомимося?

      – Тереза, – буркнула вона.

      – Буба, –

10

Грицаний – бувалий, стріляний, олдовий. Від прізвища першої львівської дівчини-археманки (за: А. М. Давихам, неопубл.).

11

Щурити по сутанах – орієнтуватися у всіх змінах всередині певної субкультури, відчувати найтонші, капілярні перетікання емоцій в компанії в результаті закрапування «плазми». Див. також: щурити, сутанити. (примітки за: А. М. Давихам, неопубл.).

12

Малімони (причандали) – полісемантична формація, асоціативно близька як із лексемою «глюк» (у значенні перцептивної облуди), так із вичерпалим себе в українському ідейному полі терміном «ізмєна» в його онтологічному тлумаченні (а саме: циркуляція ідей, несподівана експлозія емоцій тощо). Категоріальна та субстанційна приналежність причандалів (малімонів) аморфна, однак асоціативно там однозначно має місце причина, чехарда, малина, лимони, анемони і, можливо, амоніти-белемінти. Себто весь комплекс ідей, які виражають ґєдз (див. Ґєдз). Причандали: сутаняться, в’ються, мотаються; малімони: приходять, скрикують, скапують, в’ючать; з малімонів: зіскакують, зісковзують, гепаються (останнє передає найвищий ступінь екзистенції, щось типу: впасти в небо, але догори ногами і задом наперед); на причандалах: сканують, ціпеніють, остигають тощо. Для описування причандалів епікурейського складу використовують дієслово: «мармулядити», «печеніжити». Див. також: «марамулити» (за: А.М. Давихам, неопубл.)