Чужинець. Сімона Вілар

відунськім домі на капищі перунників волхви слухали, що скаже їм посланець. Він говорив і бачив у їхніх очах схвалення. Та й чи могли вони не схвалювати, адже посланець пропонував їм об’єднання усіх служителів Громовержця. До сього часу різноплемінні волхви осторонь один від одного трималися, але розуміли: в єднанні сила. А те, що посланець від перунників новгородських прибув, їм лестило. Ніде такої влади перунники не мали, як у новгородській землі. Тут же над Перуном велику силу давній бог Род забрав. Тож і виходило, що на півночі перунники були головними, а тут – ті, хто Роду служить. У Києві ж узагалі Змій-Велес[43] за головного був. Хоча ще не забулося, як колись і на Горах київських Перуна шанували. Доки Аскольд із Диром його в ліси не зігнали, а головне капище Велесу віддали. А для перунників немає нічого гіршого, ніж волхвам Велеса шляхом поступатися. Усім відомо, що ці два боги – Перун-Громовержець і Велес, «скотій бог», – одвічні суперники. Так і жерці їхні змагалися між собою. І те, що пропонував прибулець – допомогти повалити тих, хто Велеса звеличив, – любо їм було чути.

      Для себе Торір зауважив, що волхви цікавилися не так князем Рюриком, як його воєводою Олегом. Чи правда, що Олег сам із волхвів? І що буде, коли хворобливий Рюрик одійде од влади? Чи не займе його місце в княжому домі воєвода-волхв Олег Віщий? Князь, який шанує Перуна, був би їм вельми до вподоби.

      – Не про те говорите, божі люди, – усміхнувся Торір. – Рюрик сина має – Ігоря. Він і є наступником новгородським. А якщо Олегом цікавитеся, хочете, щоб князь-перунник у Києві сів, потрібно спочатку зробити все, аби прихильників Велеса, Аскольда та Дира, погубити.

      Один із волхвів, перебираючи нагрудні амулети, пробурчав:

      – Їх не так-то просто погубити. Он яку силу в полян узяли. До того ж, Дир Київський – воїн. Останнім часом він багаті треби і Перунові приносить.

      Торір напружився. Це було несподівано і неприємно.

      – А хто все-таки верховний правитель Києва – Аскольд чи Дир?

      Волхви зітхали. Відомо – Аскольд. Правлять брати-варяги на хозарський кшталт: Аскольд ніби каган на престолі сидить, суди править, а Дир при нім за шада[44] – у походи ходить і війни веде.

      – А в Аскольда, після того як болгари зарубали сина, не лишилося більше спадкоємців, – говорив той найстаріший волхв із амулетами. – У Дира ж і жони, і сини є. Йому після Аскольда й Київ дістанеться. А там диви…

      – А якщо ні? – перебивав інший, хоча й молодший, але із золотим зображенням здвоєної блискавки на грудях – отже, був головніший. – Дир і Аскольд завжди на багатих волхвів Велеса спиралися. А ось Олег хоча й варяг, а нашого Перуна за верховного бога визнав. То що ми втрачаємо, коли підсобимо йому?

      Торір вирішив більше не тиснути на волхвів. Самі мусять розібратися, це їхня воля. Підвівся. Щоправда, сказав перед тим, як іти:

      – Ви тут порадьтеся, але майте на увазі: не ви, так інші племена допомогти захочуть. Навіть у деревлян Перуна-Громовержця шанують.

      – А ти і до деревлян підеш? – ахнув хтось.

      Деревлян боялися

43

Бога Велеса часто зображували у вигляді змія.

44

Шад – одна з кількох назв військово-адміністративного заступника хозарського кагана в арабських джерелах. (Прим. ред.)