Чужинець. Сімона Вілар

як і раніше. Та найгірше з’ясувалося, коли, розмочивши, заходилася знімати пов’язки з грудей Збуда. Від країв рани так і війнуло гнилизною, Карина аж закашлялася. Що ж… Вона скоса глянула на двері. Вовки вили, але ніби не близько. А замети під саму хижку намело.

      Карина набрала за дверима в казанок снігу, розтопила на вогні, відтак обмила Збудові рани. Сумно стало. Була у відчаї. Не допомогло, навіть коли знайшла на лавиці окраєць цвілого хліба й шмат засохлого сиру. Просто гризла їх, запиваючи гарячою водою. Сяк-так розмочивши хліб, спробувала погодувати старосту. Він тільки відсьорбнув трохи, поїсти не вийшло. Але зараз їй і це було байдуже. Лягла на зваляну, збиту солому на підлозі, думала, зараз же засне. Та не спалося. Спогади знову обступили…

      Коли Боригора цькували, наче звіра, він сказав Карині, мовляв, якщо їх упіймають, то її від звичаю бути живцем похованою разом із ним врятує єдине – якщо непорожньою буде. Карина не відразу зрозуміла, що у старого князя на думці. А ввечері він привів до неї в лісову хижку одного з трьох кметів, що залишалися з ними. Медведьком його звали – величезний такий паруб’яга, бура борода лопатою.

      – Покриєш сьогодні княгиню, – велів йому Боригор. – А ти ж, Каринко, не опирайся. Така моя воля.

      Вона й не опиралася. Сама все зрозуміла. Тільки раптом озлилася вельми, відвернулася, аби Боригор не бачив її очей. І покірно терпіла Медведька, коли той, сопучи як ковальський міх, трудився над нею. Звуку не видала, тільки губи стиснула, коли боляче стало. Медведько лише заусміхався. Йому не заважала навіть Боригорова присутність. Аж коли підвівся, натягаючи ногавиці, подивився на князя так, як раніше ніколи б не посмів глянути на вождя радимицького, – глузливо. Вже зрозумів, що воїн Боригор красуню-меншицю не зміг цноти позбавити.

      Боригор же дивився лише на Карину. В очах стояли сльози.

      – Зрозумій, Лелічко моя, тільки так зможу тебе порятувати. Знаю, не захочеш ти з власної волі мене до Вирію супроводжувати. А те, що боляче Медведько тобі зробив, то у жінок завжди так спочатку. Потім навіть приємну усолоду від того почувають. І ти так жива залишишся, радіти Удовій[40] пристрасті навчишся. Я ж знаю, яка ти в мене чуттєва, ніжна.

      Медведько приходив до неї і наступної ночі, і ще раз. Лягав згори, проймав сильними поштовхами. Карина знала, що це саме те і є, що відбувається між чоловіками й жінками. Але яка ж у тім усолода? І ще нестерпним було князеве сопіння поруч.

      – Та йди вже ти геть… осоружний!

      Боригор вийшов, спотикаючись. Скінчивши свою справу, за ним вийшов і Медведько, скабрезно посміхнувшись їй наостанок. Карина відвернулася, лежала обличчям до стіни, доки сон нарешті зморив її. А прокинулася вона тієї ночі від криків, голосів, брязкоту мечів, стогонів. Як була, в самій сорочці, вибігла на поріг.

      З мороку голос Родима збуджено кричав:

      – Змирися, батьку! Це твоя доля!

      Але Боригор відбивався відчайдушно. А з ним і останні вірні кметі. Усіх посікли. Самому князеві стяли голову. Вона так і покотилася під ноги Карині, втупившись

40

Уд – бог хтивості і плотських бажань.