Чужинець. Сімона Вілар

знаходить, сидить, немов кам’яна, розслабитися не може. А раптом зараз підіймуть ляду вгорі, і у відлисках полум’я виникне лиха мармиза зі скривавленим ножем…

      Скільки Карина просиділа так – не відала. Поступово напруження минуло, вона відволіклася, знову почала згадувати минуле. Пригадала, як колись їздила поряд із чоловiком, князем Боригором, одягнена в хутра, взута в привізні хозарські чобітки. Тоді вона пишалася собою і не боялася нічого у світі. Попереду і позаду їх супроводжували князівські кметі[26] з луками за плечима і довгими списами біля стремен, усі в добротних куртках із турячої шкури. Князь же мав кольчугу – міцну, справжню, варязьку, з дрібних клепаних кілець. Невразливим здавався старий Боригор, а вона, княгиня наймолодша, улюблена, теж почувалася захищеною. Князь її балував, розважав, нікому не давав скривдити. Навіть на владну княгиню Параксеву гримнув, коли та почала надокучати Карині. А Параксева ж була старшою дружиною. У князя Боригора були ще три жони, та всю свою пізню несподівану любов він віддав меншиці, тільки її своєю Лелею[27], Лелічкою називав. Ох і злостилася ж на Карину за це Параксева! Проте мовчала, не наважуючись суперечити князеві. Боригор – він славетний і грізний був, зумів плем’я радимичів оборонити, навіть коли жорстокий Дир Київський заповзявся підбити під себе і полян, і сіверян, і дреговичів[28]. Дира боялися, матері дітей лякали жорстоким київським варягом. Боригор же змагався з ним уміло, проганяв із земель племінного союзу радимичів, за те й у пошані був у дрібних племен, що під руку Боригорову просилися, благаючи про захист. Усі гідним володарем уважали Боригора. А ось Карині була відома його таємниця, знала про слабкість чоловiка з перших ночей шлюбу. Не було вже в князеві радимичів чоловічої сили, бажання було, а сили бракувало. І те, що робив з нею ночами уславлений Боригор, викликало в його молодої дружини замішання і непевність. Утім, і жалість. Поки одного разу, у напівсні, не піддалася вона на його пестощі, не вигнулася молодим тілом, застогнавши блаженно… Боригор мов несамовитий після цього був. Карина ж розуміла, що хоч і не так належить у подружньому ладу жити, та поступово почала відчувати в тому, що робив із нею князь, якусь соромітну насолоду. Одначе прикро чомусь почувались обоє.

      Але одне Карина втямила: їй подобалося бути княгинею, подобалося жити в пестощах і пошані, подобалися далекі переїзди, зміна вражень. І ще подобалося їй, що Боригор їй одній усе звіряє, говорить іноді не як із наложницею дурною, а як із мужем нарочитим[29]. Усі біди його вона знала, усі тривоги. Іноді навіть порадити дещо могла. Лестило їй, що великий Боригор прислухається до думок жінки з терпеїв, що й інші її вплив на князя помічають і особливу повагу їй учиняють.

      Карина знала, що головною турботою Боригора на старості літ був його син Родим.

      Первісток князя Родим, син владної Параксеви, давно подорослішав, свою дружину мав. Владний був Родим не гірше за матір, а головною перешкодою до князівського

26

Кметі – кінні воїни, дружинники князя.

27

Леля – богиня весни, символ чистого кохання, юності.

28

Давні слов’янські племена.

29

Нарочитий – шанований, обраний, вельможний.