Криниця для спраглих. Кіно (збірник). Іван Драч

Дідух став на піл, роздер шмат старої сорочки, кинув злодієві.

      Іван: Затамуй собі кров.

      Злодій: Нащо, аби гірше боліло, як битимеш? Кров – то є сам біль.

      Іван: Як я вже буду бити, то мусить боліти, хіба би дух спустив.

      Злодій: І Бога не побоїшся?

      Іван: А ти Бога боявся, як ліз у комору? Та там весь мій добиток. Та якби ти був тото забрав, та ти би мене на віки вічні скалічив. Я все назбирував, аби за Канаду сплатити, а він… А чому ж ти не лізеш до богача, але до бідного?

      Злодій: Пропало, нема що говорити! Бий, та дай мені спокій!

      Іван: Певне, що буду бити.

      Андрійко хотів злізти з печі, дід на нього шикнув. Андрійко знов заховався під дрантя. На долівці зробилася калюжа крові, злодій не взяв кинутого шмату сорочки – він вже підпливав кров’ю.

      Злодій: А ти, як маєш сумління, ґаздо, то не забивай мене потрошки, але візьми то поліно та бахни ще так по голові, як по ногах, та збудешся клопоту, а мені легше буде.

      Іван: Ти хотів би відразу! Чекай, жди, годи, най люди прийдуть.

      Злодій: То ти хочеш добрим сусідам баль зробити?

      VI

      Як до діда Івана сусіди прийшли, як до екзекуції готувалися

      Старий Гьоргій пропускав Михайла, не хотів перший заходити. Михайло пропускав Гьоргія, аж поки жінка перша насмілилась одчинити двері.

      Злодій хотів було зірватися на ноги, вибравши слушний момент, але ноги його не послухались. Ввійшли сусіди.

      Михайло: Славайсу.

      Іван: Навіки слава.

      Гьоргій: У вас, Іване, щось зловилося?

      Іван: Ти зловилося, прийшов гість та й треба його приймити.

      Михайло: Нема балакання, що треба.

      Лампа ледве блимала – тіні були величезними, лапатими, конвульсійними. Михайло та Гьоргій заступили цілу хату, головами досягали стелі, а волосся їх досягало їм поперека.

      Дідух висунув лаву з-під столу, стер рукавом удавану пилюку, не знав, з чого б його починати.

      Іван: Сідайте та вибачайте, що зіпсував вам ночі.

      Михайло підійшов до злодія, турнув його обцасом під бік, цвиркнув.

      Михайло: Та то оце він на землі?

      Іван: Він.

      Гьоргій: Хлоп як звір, мали доста труду, заки до хати вліз.

      Іван: Дужий, ей, тото дужий, але на дужчого трафив! Та заки що куда буде, та сядьте за стіл та й гостя просіть.

      Іван вийшов до комірчини за наїдками та горілкою. Гьоргій та Михайло сіли до столу. Гьоргій – ніяково, скраєчку. Михайло – хазяйновито, просто, в передчутті очікуваної кривавої істерії.

      Михайло кивав злодію, аж той вовтузився і сопів.

      Михайло: А йди-но сюди, гостяко.

      Злодій мовчав, совався, втирався рукавом.

      Іван приніс бутлю горілки, солонину на тарілці, буханець хліба, поставив на стіл.

      Іван: Та чому не берете і його за стіл?

      Гьоргій: Каже, що не може встати.

      Іван: То я поможу.

      Ґазда взяв злодія попід пахви, посадив за стіл. Злодій не впирався, похнюплено сів.

      Михайло: То ви вже в хаті мали з ним суперечку?

      Іван: