Платонічне кохання. Оксенія Бурлака

прірва завдовжки років із десять. Нарешті він показав мені Париж, і я закохалася в це місто. Бачила той край очима Лева, адже він зробив безліч неймовірних знімків, підмітив прекрасні деталі й особливі моменти життя людей, архітектуру, атмосферу вулиць. Далі був Лондон, а потім і Нью-Йорк.

      Захопившись, ми навіть не помітили, як зайшло сонце і за вікнами стало зовсім темно. Я з цікавістю слухала історії Лева, радіючи, що він відкриває мені свою душу, ділиться спогадами.

      …Не розумію, як і в яку мить це сталося: повіки обважніли, і сон поглинув мене.

      Глава 5

      Розплющивши очі, я розхвилювалася – як це я втратила контроль над часом і не помітила, коли заснула? Негарно вийшло, який сором! Я лежала у величезному ліжку у спальні Лева, де ми вчора переглядали альбоми, сидячи на дивані. Він спав поруч, одягнений і красивий, підклавши дві руки під щоку, ніби мала дитина. Декілька хвилин я просто дивилася на нього, а потім тихенько встала і вийшла на терасу. Вже світало, і я замилувалася цією прекрасною картиною, аж раптом почула:

      – Доброго ранку!

      Я озирнулася і побачила його. Він був трохи зніяковілий.

      – Доброго ранку!

      – Пробач, я вчора переборщив з історіями й фотками. Не знаю, що на мене найшло. Дурна ностальгія.

      – Усе добре, це ви мені пробачте, що я так нахабно і безпардонно відключилась. Навіть не помітила, як це сталося.

      – Я розповідав тобі про Рим, а коли підвів очі, ти вже спала, прихилившись до стіни. Сподіваюсь, не ображаєшся, що я не став тебе будити і поклав у ліжко.

      – Ні-ні, це було дуже турботливо. Дякую.

      – Вип’єш кави?

      – Так, із задоволенням.

      Ми спустились на перший поверх. Я сіла за барну стійку і спостерігала за тим, як він готує каву і тости.

      – Мммм, який аромат, спасибі, – зробивши ковток, подякувала я.

      – Обожнюю корицю.

      – Я теж.

      – Тобі сьогодні на котру в університет? – Лев глянув на годинник.

      – Я сьогодні не піду. Хочу хоча б один день прогуляти, – промовила сором’язливо, але з надією на те, що ми ще трохи побудемо разом.

      – Ну, один день – то не страшно.

      – Мені після обіду на роботу, тож релакснути на повну не вийде, але й так добре. Без поспіху поп’ємо каву.

      – Хочеш, я поговорю з адміністраторкою, щоб тобі дали вихідний на сьогодні?

      – А так можна? – його слова змусили серце забитися швидше.

      – Власникові можна все.

      – Це було б чудово. А як ми проведемо цей день?

      – Ти хочеш провести свій вихідний зі мною? – він мило всміхнувся. – Невже у тебе немає бойфренда чи подружок?

      – Ні… Ти мій друг, рідна душа, хочу побути ще трохи з тобою, – я наблизилась до нього і обійняла за талію, притуливши голову до грудей. Я чула биття його серця, і це було так особливо. На душі ставало дедалі тепліше. Лев був дуже турботливим і щирим. Ні з ким і ніколи мені не доводилось розмовляти настільки відверто, не боячись осуду. Жодну людину я не знала настільки добре, як його,