Платонічне кохання. Оксенія Бурлака

а він і досі не знає ціни грошам, бо для нього вони завжди наче падали з неба, як сніг. Ми віддалились, розсварилися, утратили зв’язок і спільну мову. Коли я сказав йому, що більше не даватиму грошей просто так, він образився і заявив, що я найгірший у світі батько.

      – Не беріть близько до серця. Іноді у гніві люди говорять неприємні речі, хоча насправді так не думають.

      – Я розумію, але слова деколи страшніші гострого леза.

      – Це правда.

      – Платон не розуміє, на жаль, що я відмовляю йому у фінансуванні лише тому, що хочу, аби він подорослішав, став самостійним. Я не вічний, і одного дня «мішок з грошима» зникне і він залишиться сам на сам із жорстокою реальністю, де кожну копійку треба відвойовувати. Ніхто нічого нікому просто так не дає. За свій шматок треба боротися, і це важко. Гроші рано чи пізно закінчуються. Сидіти на дивані не вийде…

      – Він обов’язково зрозуміє. Потрібен час.

      – Сподіваюсь, що встигну дочекатися тієї миті, коли він подорослішає і змінить своє ставлення до життя, грошей, рідних людей.

      – Він злиться, тому що розгублений і не знає, що робити далі. Це минеться, просто потрібен час. Охолоне, туман гніву розвіється, і він усе зрозуміє ще й пробачення попросить. От побачите, скоро помудрішає. Точно.

      – Я помудрішав досить пізно. Коли був молодим, накоїв багато помилок. Я ніколи йому не відмовляв, тому що хотів таким чином виправдати свою відсутність у його житті. Я дуже багато часу приділяв роботі. У той період, коли він потребував моєї уваги й підтримки, мене не було поряд. Хороший бізнесмен не став хорошим батьком. Тепер дуже шкодую про це.

      – Я думаю, ви дарма себе картаєте. Річ не у вас, а в ньому. Мої батьки зовсім не приділяли уваги моєму вихованню. Ми ніколи не розмовляли про життєві цінності, ніколи не порушували глибоких тем. Мій батько завжди пив, а мама тяжко працювала. Я відчувала себе самотньою, але попри це завжди поважала і любила своїх батьків просто за те, що вони є, за те, що дали мені життя, дім, тепло.

      – Моя ж ти дівчинка, – промовив Лев, поцілувавши мою скроню. Я притулилася до нього і, здається, просиділа у теплих батьківських обіймах цілу вічність.

      Того вечора я досить швидко заснула. Було відчуття душевної гармонії. Я раділа, бо в нас склалась дуже відверта розмова. Він поділився зі мною переживаннями, а це знак зближення і довіри. На своїй скроні я досі відчувала його губи, пам’ятала кожен дотик, кожне слово. Мені було добре з ним і спокійно. Я навіть не знала, що здатна так линути до людини й прагнути її тепла.

      Глава 4

      Наступної середи Лев знову завітав до нас у ресторан. Я засяяла, побачивши його. Ледь стрималась, щоб не підбігти до нього і не застрибнути на руці. Всередині мене вирував тайфун щастя. Емоції переповнювали. Хотілося втекти з ним і говорити-говорити, пізнавати, пірнати у спогади, розповідати про себе і дізнаватися про нього. Минулого разу ми дуже зблизилися, і я була впевнена, що відшукала в цьому світі рідну душу.

      – Привіт, – промовив він, – щасливий