Платонічне кохання. Оксенія Бурлака

будинок, тільки спроектований у багатоповерхівці.

      – Невже так буває? – я ніколи не чула про таке, тому дуже здивувалася.

      – Якщо хочеш, можу показати, – трохи зніяковівши, запропонував він, а я, правду кажучи, зраділа.

      – Чесно?

      – Авжеж.

      – Ура! Мені дуже цікаво! – Лев розсміявся з моєї реакції.

      Декілька хвилин ми йшли до стоянки. Я майже підстрибувала від радості. Потім ми сіли в його автомобіль і за десять хвилин були на місці.

      – Перш ніж ми зайдемо, я хочу, щоб ти мені дещо пообіцяла.

      – Що саме? – поцікавилась я, усміхнувшись його очам.

      – Пообіцяй, що не будеш такою довірливою і більше не сядеш у машину з незнайомцем, а тим паче не підеш у його квартиру. Ти дуже красива і наївна. Цим можуть скористатися погані люди. Не хочу, щоб ти потрапила в біду. Велике місто – це не лише великі можливості, а й великі ризики. Зрозуміла?

      – Зрозуміла, – здається, я почервоніла.

      – Гаразд, проходь і почувайся як удома, – він почав відмикати нижній замок, потім верхній.

      – Зазвичай я обачна. Чесно. Не знаю чому, але я відразу відчула, що вам можна довіряти.

      – Це, звісно, приємно чути, але…

      – Моя мама прочитала мені достатньо лекцій про маніяків і різних придурків, тому клянуся, я зазвичай обережна.

      – Згода. Вірю. Я просто мав це сказати.

      Коли відчинилися двері і я опинилася в його квартирі, то мимоволі ахнула від захвату. Це було неймовірне видовище, такої розкоші я ніколи в житті не бачила. Великий, просторий хол, дерев’яні сходи, красива, затишна кухня і приголомшлива бібліотека. Я довго розглядала книги, вдихаючи аромат їхніх сторінок. За мить я побачила кота. Він і справді був страшненьким. Тваринка стрибнула до Лева на руки. Почулось голосне муркотіння, ніби тракторець завівся на полі. Муркотун релаксував від дотиків хазяїна, але на мене все ж зиркав. Не довіряв, придивлявся, оцінював. Певне, коли він утратив око, то назавжди запам’ятав науку – бути на стрьомі й довіряти тільки своїм. Я була чужачкою для нього, як і він для мене. Нас поєднувала любов до Лева.

      Поклавши кота на диван, Лев почав показувати мені квартиру. Спочатку перший поверх, а потім ми піднялися нагору, де містилися затишна спальня і величезна тераса, з якої відкривався дивовижний вигляд на місто.

      – Це неймовірно. Я ніколи не була на такій висоті. Дух перехоплює.

      – Так, тут справді гарно.

      – Це ніби інший світ. Щось на кшталт раю.

      – Інколи буває поганий настрій, але коли повертаюсь додому, то сідаю на цей диванчик і перезаряджаю душу. Погані думки змінюються на хороші, й мимоволі починаєш усміхатися, бо життя таке красиве.

      – Дякую, що показали світ, якого я досі ніколи не бачила. Тепер знатиму, про що мріяти. Хочеться досягти великих успіхів, щоб одного разу опинитися на такій вершині.

      – Мрії збуваються, тож мрій на повну. Обов’язково заплануй поїздки до Парижа, Венеції, Рима, Лондона. Не забудь провести місяць у Нью-Йорку. Цей світ такий багатогранний! Треба усе пізнати, усе