Платонічне кохання. Оксенія Бурлака

і я потрохи відтанула, але руки все ще були холодними.

      – Ти голодна?

      – Ні, на ніч намагаюся не їсти, але кави б випила.

      – Гаразд.

      Я була дуже втомлена і не знала, де знайти сили на роботу над рефератом. Крім того, потрібно було зробити переклад трьох текстів літературною англійською.

      Коли ми приїхали, нас зустрів кіт. Він привітався з хазяїном і знову сховався від мене у закутках величезної квартири. Не знаю чому, але він не довіряв мені. Намагався триматися якнайдалі. Я розуміла, що йому потрібен час для зближення.

      Лев увімкнув у своєму кабінеті комп’ютер, вставив мою флешку і почав розповідати, як і чим користуватися. Через п’ять хвилин я лишилася віч-на-віч із моєю роботою. Минуло ще декілька хвилин, і Лев приніс мені каву з круасаном. То було дуже зворушливо.

      – Дякую, – прошепотіла я і всміхнулася.

      – У тебе втомлений вигляд.

      – Важкий день, але нічого. Зараз вип’ю кави і з усім упораюсь.

      – Коли закінчиш, можеш лягти у кімнаті для гостей. Я постелив тобі ліжко.

      – Дякую дуже…

      – Гаразд, не буду заважати. Працюй, бджілко, – стиснув мою долоню, і в душі усе розцвіло.

      – Окей.

      Я розпочала з реферату. Знадобилась ціла година, щоб дописати текст і оформити все як належить. У нас був строга викладачка із культурології. На лекціях вона попереджала, що завжди перевіряє унікальність студентських робіт, тому списати чи завантажити роботу з Інтернету – не варіант. Закінчивши реферат, я роздрукувала його і розпочала роботу над перекладом. Процес ішов повільно. Тема була складною, заважала втома. Я дуже хотіла спати, мозок гальмував, і це дратувало.

      Коли я сіла за другий текст, годинник показував другу ночі. Очі злипалися, сил майже не було. Я поставила будильник на сьому, щоб устигнути на пари, і вирішила сидіти, поки стане сил. Не знаю, коли це трапилося. Я перекладала текст, а потім клац – і темрява, а далі звук набридливої мелодії. Я встигла перекласти лише половину, хоча витратила дуже багато часу.

      Зранку почувалася так, ніби мене потяг переїхав. Голова була важкою, очі боліли, тіло гуло. Хотілося залізти в ліжко і поспати хоча б годину, але, на жаль, потрібно було бігти в універ. Ледь тримаючись на ногах, я пішла пробуджуватися у душ. Холодна вода трохи допомогла, але все одно я почувалася виснаженою.

      – Доброго ранку, – привітався Лев. Коли я вийшла з ванної кімнати, він уже приготував для мене каву та бутерброди. Ще ніхто про мене так не турбувався, як він, і це було дуже приємно. Я сіла за барну стійку і зробила ковток гарячого напою.

      – Як твоя робота? Усе встигла?

      – На жаль, ні. Лише половину. Все виявилося набагато складнішим, ніж я думала. Десь після другої ночі я не витримала і вимкнулася прямо за столом.

      – Нічого собі. Якби знав, то переніс би тебе у ліжко.

      – Усе гаразд. Я й так завдаю тобі стільки клопоту.

      – Не переймайся. Завжди радий допомогти. То що, сьогодні теж залишишся у мене?

      – Якщо можна? – поглянула з надією.

      – Звісно.

      – Дякую. Треба