Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

заспокою,

      За чарівною пеленою

      Набачусь див і чуд усіх.

      Риньмося сміло в часу прибій,

      В потік випадків і подій,

      Нехай і сміх, і плач,

      І щастя, й біль невдач

      Перехлюпуються, як хвилі рік:

      Лиш в русі проявить себе чоловік.

      М е ф і с т о ф е л ь

      В нас не питай, де міра й край:

      Всього досхóчу, до жадоби.

      Бери, хапай, що до вподоби,

      І на здоров'я поживай.

      Лиш не губись, держися сміло.

      Ф а у с т

      Та зрозумій, не в насолодах діло.

      В стражданнях радощі відчути я готов,

      Утіху – в розпачі, в ненависті – любов.

      Мій дух звільнивсь уже од пут науки,

      Чуткúм зробивсь до будь-якого болю,

      Вмістить в собі всі радощі і муки,

      Все те, що людству випало на долю.

      І глиб, і вись – все духом охоплю я,

      І втіху, й біль – все в серце уберу я,

      Щоб всім єством своїм з єством вселюдським злитись

      І разом з ним у безвість провалитись.

      М е ф і с т о ф е л ь

      І я жую вже ряд тисячоліть

      Той шмат черствий, мій друже милий!

      Ніхто з людей, з колиски й до могили,

      Старої зáкваски ніяк не міг стравить.

      Повір мені, для себе сам

      Бог сотворив цей світ як цілість;

      Він в вічнім світлі сяє там,

      Нам дав лиш пітьму, ну, а вам

      І день і ніч послав як милість.

      Ф а у с т

      Коли ж я хочу!

      М е ф і с т о ф е л ь

      Це воно!

                Але… тут є «але» одно.

      Мистецтво довге, вік короткий,

      Ти б мусив знати це давно.

      Нехай який-небудь поет солодкий,

      У мріях смілий, у серці кроткий,

      Для тебе аж у хмари зайде,

      Найкращі якості там найде;

      Ти будеш сміливий, як лев,

      І, як сайгак, прудкий,

      Як півдня син, яркий, палкий,

      Як сіверяк, кріпкий.

      І будеш ти зразком лицарства

      І водночас верхом лукавства,

      Зумієш пристрастю палати

      І розраховано кохати.

      Таку прояву високосну

      Значý я знаком мікрокосму.

      Ф а у с т

      Хто ж я такий, що досягти

      Я мрії людськости не можу,

      Якою душу я тривожу?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Кінець кінцем, ти – тільки ти.

      З мільйонів кучерів дістань собі перуки,

      На височеннії зопнися закаблуки,

      Але й тоді ти будеш – ти.

      Ф а у с т

      Не радує мене тих знань скарбниця,

      Що я збирав на протязі років…

      Я ніби й ріс – а добре придивиться,

      То духом я ні крихти не зміцнів;

      Не став я ні на волос вищий,

      До безконечного не ближчий.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Мій друже, дивишся на речі

      Ти якось надто по-старечи;

      Ні, треба діяти не так,

      Поки в житті ми чуєм смак.

      Кат знає! Руки, ноги