Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

вийти не дає назовні.

      Онавіснів мені тягар буття —

      Я кличу смерть, ненавиджу життя.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Та хто ж бажає смерти прибуття?

      Ф а у с т

      Блаженний той, кому у сяйві слави

      Вона чоло у лавр зав'є кривавий,

      Кого знайде серед гулянки

      В обіймах дівчини-коханки.

      Чому не вмер я в захваті в ту мить,

      Як Дух Землі мені явився!

      М е ф і с т о ф е л ь

      І все ж таки якогось трунку спить

      Ти тої ночі не рішився.

      Ф а у с т

      Як бачиться, ти ладний шпигувать.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Хоч не всевіда я, а дещо можу знать.

      Ф а у с т

      Тоді від пориву страшного

      Спинив мене знайомий спів,

      І спомин днів дитинства мóго

      Іще раз душу обманив…

      Клену ж я все, що нас тримає

      В тенетах марев і оман,

      Клену я все, що нам скрашає

      Життя земного тужний бран!

      Прокльон бучному гордуванню,

      Що дух ним сам себе п'янить,

      Прокльон людському сліпуванню,

      Що нас обманює щомить!

      Прокльон вам, мрії славолюбні,

      Бажання ввічнити ім'я,

      Прокльон вам, пута злудні, згубні —

      Робота, влада і сім'я!

      Прокляття золоту, мамоні[30],

      Що завдає нам тьму турбот

      Або колише нас на лоні

      Розкошолюбних насолод!

      Я шлю прокльон любові щирій,

      Смачному соку виноґрон,

      Я шлю прокльон надії, вірі,

      Й терпінню надто шлю прокльон!

      Х о р   д у х і в

      (незримо)

      Жаль! Жаль!

      Розбив ти його,

      Прекрасний світ,

      Ударом руки —

      Розбив на друзкú!

      То вчинок півбога!

      Ми зносим

      Уламки у вічне   Н і ч о г о,

      Голосим

      По загинулій красі.

      Сильніший,

      Як земнородні всі,

      Пишніший

      Світ побудуй,

      Побудуй його в серці своїм!

      І прямуй

      Шляхом новим

      З духом ясним,

      І чарівніший

      Спів наш почуй!

      М е ф і с т о ф е л ь

      Мої малята

      Мудрі до ката.

      Чуєш, як до втіх і дії

      Радять, мов старії?

      Звуть тебе в світи

      З цеї самоти,

      Що від неї кров німіє,

      Розум туманіє.

      Кинь панькатись із вічною журбою,

      Що круком серце рве тобі з грудей.

      Відчуєш ти, оточений юрбою,

      Що й ти людина між людей.

      Не хочу я, правда, рівнять

      Тебе до того наброду.

      Я сам не великого роду;

      Але, коли схочеш пристать

      До мене в життєвій дорозі,

      То буду тобі по змозі

      Товаришем вірним,

      Слугою покірним,

      А хочеш – і псом,

      Безмежно відданим рабом.

      Ф а у с т

      Якої

30

Прокляття золоту, мамоні… – Мамон, або мамона (з халдейської мови) – скарб, символ багатства і жадібности.