Історія Землі. Роберт Гейзен

і теоретики змогли вивчити динаміку швидкого обертання сфероїдального згустку магми розміром із Землю. Простіше кажучи, відокремлення тут не відбудеться. Гравітація Землі занадто велика, щоб значна частина розплавленої породи відділилася і була відкинута на власну орбіту. Насправді, щоб відокремити шмат розміром із Місяць, розплавлена Земля мала б обертатися навколо власної осі неймовірно швидко, виконуючи один оберт щогодини. Система Земля—Місяць просто-таки не має достатнього моменту імпульсу, щоб таке могло статися.

      Зробімо висновки: жодна з трьох теорій утворення Місяця не відповідає даним, отриманим після завершення програми «Аполлон». Має бути якесь інше пояснення.

Свідчення гірських порід із Місяця

      Чого не віднімеш у планетологів, так це вміння чудово складати оповідки. Дані спостережень, отримані за програмою «Аполлон», спростували всі три їхні гіпотези про утворення Місяця, що панували до 1969 р., але багато часу не минуло, як ці науковці запропонували нову теорію, засновану на неспростовних фактах. Нові дані про будову Місяця, отримані в результаті експедицій, надали ще одну підказку: Місяць певною мірою схожий на Землю. Він містить ідентичний ізотопний склад кисню та більшість основних земних елементів, проте має дуже мало заліза і летких речовин. Ці дані про склад Місяця варто було б об’єднати з тими підказками, які дають нам орбіти і про які ми знаємо вже впродовж тисяч років: Місяць обертається навколо Землі в тій самій площині і в тому ж напрямку, що і решта планет навколо Сонця. Земля має невеликий нахил осі обертання, кут якого становить 23° (саме це спричинює зміну пір року). І Місяць завжди обернений до нас одним боком.

      Ранні моделі утворення Місяця зазвичай ігнорували ці орбітальні підказки, залишаючи їх поза системою Земля—Місяць, у тому числі деякі разючі винятки до загальної схеми нашої Сонячної системи. Наприклад, Венера обертається навколо власної осі в зворотному порівняно з іншими планетами напрямку. Це може здатися чимось малозначним, проте Венера майже така ж велика, як і Земля, і вона обертається не в той бік! Ще дивнішим є величезний Уран, третя за розміром планета, чия власна вісь обертання сильно нахилена убік і майже лежить у площині орбіти планети, тож видається, що вона наче котиться орбітою навколо Сонця. Супутники інших планет мають свої дивацтва. Найбільший супутник Нептуна, Тритон, який за розміром можна порівняти з Місяцем, крутиться під гострим кутом відносно орбіти планети та в протилежному напрямку до решти об’єктів Сонячної системи.

      Традиційна наука має один незвичний аспект, який може відлякати тих, хто поза грою. З одного боку, ми висуваємо стрункі теорії, що впорядковують безліч різних фактів. Тож факт, що всі планети та супутники обертаються навколо Сонця в однаковому напрямку та в тій же площині, вказує на спільне походження із однієї вируючої туманності. Але згодом ми наштовхуємося на винятки з правила і ці винятки