Історія Землі. Роберт Гейзен

та теплом. Тож саме так наша Земля зробила свої перші непевні кроки на шляху до світу життя.

      Якими би чужинськими не здавалися ці визначні події, впродовж життя ми щодня відчуваємо на собі ті ж космічні явища, що призвели до утворення Землі. Саме ті атоми тих же хімічних елементів, що створили Землю, формують наші тіла та домівки. Нас міцно тримає на планеті та ж всеосяжна гравітація, що зліпила небесні тіла з пилу й газу та викувала хімічні елементи у зірках. Коли мова заходить про універсальність законів фізики та хімії, то під Сонцем немає нічого нового.

      Наука про гірські породи, зірки та життя однаково ясна і незмінна. Щоб зрозуміти Землю, необхідно забути про мізерний часовий чи просторовий масштаб людського життя. Ми мешкаємо в єдиному крихітному світі, де є сотні мільярдів галактик, у кожній з яких є по сотні мільярдів зірок. День за днем ми живемо в космосі, вік якого сягає сотень мільярдів днів. Якщо ви прагнете відшукати тут смисл та ціль, то не знайдете і в найкращий час чи найвдалішому місці, які пов’язані з людським існуванням. Масштаби простору та часу неосяжно великі. Проте космос існує за законам природи, які неминуче, невідворотно призводять до можливості пізнати всесвіт за допомогою наукового дослідження – це той космос, що переповнений сенсом.

      Розділ 2. Потужний удар

Утворення МісяцяВік Землі: від 0 до 50 млн років

      Базовий принцип, продемонстрований у цій книжці, – еволюція планетарних систем: вони змінюються протягом часу. Ба більше, кожна наступна еволюційна стадія залежить від попередньої низки етапів. Зазвичай зміни є поступовими, трансформації на Землі відбуваються впродовж мільйонів чи навіть мільярдів років, проте певні раптові та невідворотні події можуть назавжди змінити світ за частки секунд. Саме так сталося із Землею.

      Вона сформувалася з безлічі хаотичного дріб’язку відносно швидко, за деякими підрахунками впродовж не більше ніж мільйона років. На завершальному етапі цього процесу спільну частину простору з Протоземлею ділили кілька дюжин планетезималей, кожна діаметром кілька сотень кілометрів. Заключні стадії пленетоутворення протягом приблизно кількох сотень тисяч років набули незбагненного шаленства, коли наша планета досягала теперішнього розміру: кожні декілька тисяч років якась міні-планета наштовхувалася на Протоземлю і остання її повністю поглинала.

      У ті буремні часи Земля була гарячою почорнілою сферою із розпеченими червоними розколинами, фонтанами вулканічної магми та слідами безперервних падінь метеоритів. Кожне з тих гігантських космічних тіл зіштовхувалося із Землею і вибухало, гірські породи, миттєво випаровуючись, потрапляли на орбіту, а поверхня нашої планети нагадувала розтоплену полум’яно-червону кам’янисту мішанину. Однак у космосі холодно. З кожним наступним серйозним падінням безатмосферна поверхня Землі швидко вистигала і знову чорніла.

Дивний