Історія Землі. Роберт Гейзен

з того, що Земля робила один оберт навколо власної осі кожні п’ять годин. Оберт навколо Сонця і тоді тривав цілий рік (приблизно 8766 год.); цей період не змінювався протягом існування Сонячної системи. Проте в одному році було більш ніж 1750 коротких днів, а Сонце сходило кожних п’ять годин!

      Такі припущення важко довести, і вони видаються доволі незвичними, проте дані деяких вимірювань підтверджують ідею існування коротших днів у древньому періоді Землі. Коралові рифи слугують одним із найзахопливіших доказів. На деяких видах коралів добре видно дрібномасштабні лінії росту, які свідчать як про ледь помітний добовий, так і про більш очевидний річний цикли. Очікувано, в сучасних коралах є близько 365 щоденних ліній на кожний рік росту. Втім, у древніх викопних коралів девонського періоду, що росли десь 400 млн років тому, видно понад чотириста ліній щоденного росту на рік, що вказує на значно вищу швидкість обертання планети. У той час у добі було десь двадцять дві години, а Місяць, вірогідно, був ближче до Землі на 16 000 км.

      Друге додаткове вимірювання ґрунтується на феномені припливних відкладів, тобто дрібношарових осадових порід, які свідчать про добові, місячні та річні цикли припливів. Ретельні мікроскопічні дослідження припливних відкладів віком у 900 млн років у каньйоні Біґ-Коттонвуд, штат Юта, указують на існування світу, коли доба на Землі тривала лише 18,9 год., коли, ймовірно, у році було 464 доби – Сонце сходило і заходило 464 рази.

      Відстань Земля—Місяць, яка в той час за підрахунками складала 350 837 км, передбачає швидкість віддаляння дуже схожу на ту, що маємо сьогодні, – 3,91 см на рік.

Божевільний світ

      У нас ще немає прямих свідчень припливних циклів Землі, яким би було понад мільярд років, проте можемо бути певні, що 4,5 млрд років тому все було значно більш неприборканим, ніж зараз. Тоді не тільки доба на Землі тривала п’ять годин, але й Місяць, що був поруч, обертався навколо Землі набагато швидше. Щоб здійснити повний оберт, йому треба було лише вісімдесят чотири години – три з половиною сьогоднішньої доби. Через шалену швидкість обертання Землі і її супутника, знайомі фази – молодик, зростаючий, повня, спадаючий і темний Місяць – розігрувалися, наче в скаженому перемотуванні: кожні кілька п’ятигодинних діб змінювалася фаза Місяця.

      Це породило безліч наслідків, хороших і не дуже. Оскільки Місяць затуляв значну частину неба, а орбітальні рухи були дуже швидкими, доволі часто мали виникати затемнення. Повне сонячне затемнення мало б відбуватися кожні вісімдесят чотири години, фактично завжди, коли Місяць був у повні, тобто коли він опинявся між Землею та Сонцем. Сонячне світло зникало на декілька хвилин, і на чорному небі раптово виринали зірки та планети, а місячні вогняні вулкани та океани магми приголомшливо червоніли на тлі чорного місячного диску. Повне місячне затемнення також було доволі частим явищем, майже кожні сорок дві години, наче за розкладом. Кожного разу, як Місяць