Історія Землі. Роберт Гейзен

я зміг зблизька побачити Місяць, коли Дейв повернувся до МТІ. Пригадую, як двері ліфта відчинилися на дванадцятому поверсі Зеленого корпусу. Там стояв Дейв, невисокий і в окулярах, а під боки його підпирали двоє здоровецьких озброєних федеральних агентів у формі. Вони охороняли місячні зразки, які на той момент на ринку колекціонерів мали би коштувати мільйони. Звітувати треба було за кожний міліграм. Дейв виглядав втомленим та знервованим; він давно не з’являвся в інституті, перебував під пильним оком охорони і в нього все ще була робота, яку треба було завершити.

      Коли мова заходить про місячні зразки, більшість людей одразу уявляють якісь гірські породи, ймовірно, таке щось важке, що можна взяти до рук. Однак серед матеріалів програми «Аполлон» переважав місячний ґрунт, або ж реголіт. Дрібнозернистою часткою реголіту є порода, розпорошена настільки, що фрагменти важко побачити навіть у мікроскоп – це наслідок космічних атак багатьох чинників, від ударів великих астероїдів і до безперервного опромінення сонячним вітром. Цей надзвичайно дрібний порошок має дивовижні властивості, зокрема він липне до всього, що його торкається, схожий він на тонер для ксерокса. І зараз Дейв мав пересипати трохи цього порошку з колби розміром з батарейку С[5] у три чи чотири менші колби розміром із «міні-пальчикову» батарейку[6], щоб розподілити реголіт до сусідніх лабораторій.

      Здавалося б, усе тут просто. Витруси порошок із великої колби на квадратної форми гладкий папірець розміром вісім на вісім сантиметрів. Обережно переклади ложкою невелику кількість порошку до менших колб. Дейв виконував ці процедури сотні разів, тож на це мало би піти не більше хвилини. Однак тут все було дуже серйозно. З обох боків височіли похмурі охоронці; а ще товклася невеличка юрба студентів. Тож, коли Дейв нахилив велику колбу, його рука трохи сіпнулася. Липкий порошок пристав до стінок і не хотів висипатися. Дейв злегка постукав по склу вказівним пальцем. Нічого. Постукав ще раз…

      І раптом зненацька весь місячний реголіт – насправді ж лише невеличка купка розміром із «поцілуночок Герші»[7], проте за таких обставин це здалося багацько – швидко посипався, а тоді – бац! Порошок розлетівся, прилип до пальців Дейва і злетів через краї папірця на стіл. Певно, ми всі вдихнули дрібні часточки зваженого пилу. Ніхто не промовив і слова.

      Це не було чимось катастрофічним, адже майже нічого не було втрачено, порошок зрештою таки пересипали, і федерали таки пішли, щоби передати зразки реголіту до інших лабораторій. У ретроспективі все видається доволі кумедним. Через кілька днів над лабораторним столом, де відбувалися маніпуляції, ми акуратно повісили восьмисантиметровий квадратний папірець із майже ідеальним відбитком указівного пальця лівої руки Дейва Воунза у місячному пилу.

      Потім були здійснені ще чотири польоти на Місяць за програмою «Аполлон», які увінчалися

5

Батарейка довжиною 50 мм та діаметром 26,2 мм.

6

Батарейка довжиною 44,6 мм та діаметром 10,5 мм.

7

«Поцілуночки Герші» – шоколадні цукерки, за формою схожі на трюфелі, які випускає американська кондитерська компанія The Hershey Company.