Кімната чудес. Жульєн Сандрель

Він скривився та повідомив мені, що я вскочила в справжню халепу… а тоді я почала відкривати перед ним свої козирі, старанно сховані перед тим у рукаві: п’ятнадцять років сумлінної та вірної праці в компанії «Гегемонія», завжди схвальні відгуки, десятки піратських аудіозаписів, що доводили звичність проявів сексизму на нашому підприємстві, а також – о диво! – несподіваний лист, в якому одна з небагатьох жінок, присутніх на лиховісних зборах, висловила мені свою підтримку та запевнила, що готова свідчити на мою користь за умови збереження анонімності.

      Обличчя мого адвоката проясніло. Я гарно попрацювала, досьє було залізним, ніколи перед тим група на кшталт «Гегемонії» – а її бізнес повністю залежить від довіри, що виявляють до неї жінки цілого світу, – не вплутувалася в сексистський скандал, а це могло коштувати їй бойкоту, десятків мільйонів євро збитків і труднощів із появою в медіапросторі, яких вона ще не зазнавала. Він одразу наготувався обговорювати фінансові питання: гроші дозволили б мені безбідно існувати протягом багатьох років. На його думку, я з легкістю могла б отримати від п’яти до шести тисяч євро, але нам слід брати вище, якщо вдасться добряче переполохати велике цабе.

      Тож запис одного з улюблених жартів головнокомандувача було надіслано адвокатам «Гегемонії». Мікрофон підключено, дія починається. Маркетингові групи представляють нову рекламу за участю Дженніфер Престон-Конвелл – акторки, що отримала три Оскари та мала тридцять мільйонів прихильників в соціальних мережах. Пан великий бос нахабно перериває промовця:

      – Вона негарно старішає, ваша Дженніфер. Ретушування у фотошопі коштуватиме нам маєтку. На мій погляд, їй би не зашкодила невеличка ліпосакція.

      Пауза. Усі відчутно ніяковіють. Тиша. Пан великий бос вибухає реготом.

      – Ну як можна мати такі маленькі цицьки та водночас таку величезну дупу? Збільшіть їй груди, відшліфуйте задок – цього разу ще так-сяк. Але наступного разу – більше наснаги, сонечко. Інакше потонуть наші продажі засобів для тіла, а ви – разом із ними.

      – Це джекпот! – вигукнув мій адвокат, а його очі зблиснули хижими вогниками.

*

      Група медиків вирішила припинити терапію Луї на дев’ятий день. Інфекція більше не розповсюджувалася, гематоми розсмоктувалися. Мені хотілося вірити, що справи Луї йдуть на лад, але лікарі тлумачили, що необхідно оцінювати справжній стан його свідомості, адже тепер кома штучно не підтримувалася. Саме зараз ми дізнаємося, чи існують ознаки його пробудження. «– Як скоро ми про це дізнаємося? – За два дні ситуація проясниться. Терпіння вам та мужності».

*

      Очікування ставало нестерпним: два дні мені вдалося якось проіснувати, але я ридала, де тільки можна, весь час. Усе нагадувало про Луї. Про його відсутність. У кондитерській продавчиня віталася зі мною, а я починала вмиватися сльозами, коли бачила макаруни, що зазвичай купувала синові. Вмикала радіо й не могла витримати навали модних звуків, що сунули на мене в