Кімната чудес. Жульєн Сандрель

скандал у вишуканій ресторанній атмосфері.

      Зловити таксі, аби повернутися додому, мені вдалось не одразу. Кілька автівок зупинилося, але ніхто не наважувався підвезти, зважаючи на мій стан. Та, врешті-решт, благородний лицар, якому так личило лагідне ім’я Мамаду14, підкинув мене додому, висадивши біля дверей мого будинку.

      – З вами точно все гаразд, ви впевнені, прошу пані?

      – Звичайно, все чудово, пане таксисте.

      Машина від’їхала, а я безсило опустилася на підлогу за першими дверима, між домофоном та електрозамком.

      6. День 30-й. Чини опір

      Я прокинулась у власному ліжку. Голова, здавалося, ось-ось вибухне, хотілося виблювати й сховатися в мишачу нірку, я почала помалу пригадувати події попереднього дня. Мене охопив нестерпний сором. Сподіваюся, що не спіткала вчора жодного сусіда, аж раптом уторопала, що й гадки бісової не мала, яким чином мені вдалося піднятись у власну квартиру. Мої пригоди завершилися біля входу в наш дім – здається, усе відбувалося саме так, проте мушу визнати: мої думки плуталися. Я повільно піднялася з ліжка. В голові паморочилося. Вдалося зробити кілька кроків, виповзти зі своєї кімнати й причалапати до вітальні.

      Посвист, підскік, поворот. Мама.

      Підперезана кухарським фартухом, тримає пилососну штангу в правій руці; лівий кулак підпирає стегно – матусина фірмова поза, ознака нетерплячки.

      – Який у тебе вигляд, донечко, на тебе ж глянути страшно!

      – Доброго ранку, мамо. Що ти тут робиш?

      – Розважаюся собі, як бачиш. Вирішила прибрати в цьому свинарнику. Я здогадувалася, що ти трохи попустила себе, але те, що мені відкрилося, – годі було собі уявити. Ледь не закликала сюди тих двох красунь із телебачення, що приїздять наводити лад у безнадійних випадках.

      Я оглянула кімнату: авжеж, вона мала рацію. Вимовити слова «ти маєш рацію» було понад мої сили, тож я нічого не відповіла та повалилася на диван, прихопивши пледа та загорнувшись у нього.

      – Ага, до речі, не шукай свого пійла, я все повиливала.

      – Що ти зробила?

      – Повикидала.

      – Чорт забирай, мамо, це не пійло, ти щойно кинула у смітник кілька сотень євро.

      – Добирай слова, доню. Не важливо, скільки воно коштує, подивись на себе, годі вже. Беру все у свої руки.

      – Ні, ти не братимеш нічого у свої руки, ти даси мені спокій. Якщо мені заманеться подеколи випити пляшечку вина – це вже моя справа. До того ж ти не моя покоївка. Прошу тебе, мамо, йди собі додому.

      – Забудь про це. Я лишуся тут.

      – Ти смієшся з мене чи що?

      – Невже на моєму писку так і написано, що це жарт? Ти бодай здогадуєшся, що могло спіткати тебе вчора? Ти була п’яна в дим – будь-хто міг би зробити з тобою, що завгодно. Коли водій висадив тебе й ти собі гепнулася, у тебе були ключі, тож якби повз проходив якийсь збоченець, лише Бог знає, що той міг би тобі заподіяти. Цілий вечір я чекала на тебе на сходинках будинку.

14

Друга частина імені Mamadou схожа на слово «doux», що означає французькою «лагідний, солодкий».