Кімната чудес. Жульєн Сандрель

були одружені чоловіки, що остаточно переконувало в ницості чоловічого роду.

      У моєму житті єдиними справжніми стосунками можна назвати лише відносини з майбутнім біологічним батьком Луї. Пристрасне почуття оволоділо мною майже на два роки. Але не судилося. Він ніколи не довідався, що став батьком. Я ніколи не намагалася з’ясувати, що з ним відбулося в подальшому. Луї не раз питав у мене про свої корені, мати не раз розпитувала про батька Луї. Вона намагалася заохотити мене до відвертої розмови, але я завжди їй відмовляла. Мене більше приваблювали прості стосунки – виключно у форматі «мати – син», а існування втрьох здавалося нестерпним. Я надавала перевагу неповній родині на противагу повній.

*

      Увечері одинадцятого дня керівник медичної служби викликав мене в сімейну кімнату. Олександр Боґран13 – прізвище дуже пасувало йому. Улюбленець всієї лікарні. Охайна зачіска версальського вельможі, разюча усмішка. За інших обставин мені було б приємно лишитися з ним наодинці. Але він мав надзвичайно стриманий вигляд. Та й у самій кімнаті, далебі, в очах ряботіло від надлишку яскравих кольорів. Мені стало лячно. Я собі мовчки сіла, втупила очі в підлогу, міцно прикусила губи, обхопила себе руками – аж кисті перекрутила. Відгородилася від зовнішнього світу.

      Отже, лікар удався до пояснень. Поволі. Добираючи слова. І мій світ розсипався на друзки. Луї не виказував жодних ознак пробудження. Група медиків була дуже стурбована. Тепер мені важко згадати всі терміни, якими вони послуговувалися. Луї перебував у так званому вегетативному стані. Але що, власне, це означало? Він дихав, у нього збереглися певні рефлекси, на електроенцефалограмах відображалися сигнали енцелопатії. Чорт, кажіть так, щоб було зрозуміло, хай вам грець! Мене вже починало тіпати. А лікаря – ні, він, либонь, уже звик до поведінки родичів, що мало не впадали у відчай. Тож він мав на увазі, що крива на приладі змальовує певні імпульси, тобто можна стверджувати, що мозок продовжує існувати, але спостерігається хаотичний фоновий шум, а це означає, що нейрони Луї рухаються безладно. Стан надалі критичний. Треба чекати.

      Думаю, що саме тоді з моїх грудей вирвався зойк. А може, це сталося тієї миті, коли він вимовив слово, про яке й думати було зась протягом останніх одинадцяти днів? Смерть. Луї міг померти. Я запитала, коли, нарешті, буду знати все. Він не бажав відповідати. Поставила йому питання вдруге, а тоді втретє, щоразу підвищуючи голос. Мені перейняло подих, руки безпорадно блукали обличчям, волоссям, я плакала, безупинно повторюючи: «Цього не може бути». Як божевільна. Олександр Боґран подеколи втручався й докидав: «Мені дуже шкода, прошу пані, не можу вам відповісти». Я напосідала – не міг він так лишити мене напризволяще, мав би знати, коли все з’ясується. « – Нам слід день у день спостерігати за динамікою стану тіла, а особливо мозку. Щоразу, як з’явиться новий симптом, можна буде перевстановити діагноз. – Згідна, але якщо нічого не станеться, коли ви будете вважати, що це – кінець? Чорт забирай,

13

Прізвище Beaugrand (Боґран) складається з двох прикметників: «beau» – гарний і «grand» – великий.