Кімната чудес. Жульєн Сандрель

Тільки не зараз. Хай уже буде, як є, а я знову лягаю на диван. Мати встає, і мене заколисує гурчання порохотяга. Ось мені знову так само тринадцять років. І так болить голова…

*

      Того дня, вперше після аварії, я не відвідала Луї. Проспала цілісіньку днину. А коли прокинулася, мама вже поралася на кухні, звідки долітав знайомий запах. Аромат Півдня.

      Моя мати походить із південного сходу Франції, і хоча жили ми з нею в Парижі, проте частенько навідувалися під час канікул на варське узбережжя до тітоньки Одилії, що померла п’ять років тому. Сестри Одетта й Одилія (ото вигадали!) й справді були нерозлийвода. Близнючки. Я обожнювала тітоньку Одилію: вона завжди готувала смачні страви. На святкову вечерю 14 липня15 нам подавали суп із базиліком, а потім ми спускалися зі старовинної частини міста Єра в центр, аби подивитися на феєрверки, а в роті лишався овочевий присмак. Гадаю, я була тоді щасливою. Я зрозуміла, до чого веде мати цього вечора. Запах того супу впізнаю серед тисячі. Це літня страва, а сьогодні лише 19 січня. Ну то й що, я страшенно голодна.

      Відразу впало в очі, що в квартирі чисто. Мати ніколи не була гарною господинею, тож неважко було здогадатися, що вона скористалася послугами Франсуази, яку зазвичай я сама запрошую для прибирання. Я на це нічого не сказала й сіла собі за кухонний стіл. Дві тарілки, дві склянки. Налаштовувала себе на вечерю вдвох. Лише кілька днів тому годі було уявити такий жах. Ще одне безглуздя, зрештою все й так пішло прахом. Мати всміхнулася, спитала, чи добре мені спалося, від її слів війнуло надокучливим базиліком, і мене відкинуло на тридцять років назад. Подіяло миттєво, ніби прустівська мадленка16. Знову я на кухні нашого помешкання в кварталі Бют-о-Кай, на столі парує гаряче какао, мати всміхається до мене й лунає звичне запитання: «Чи добре спалося моїй солоденькій кицюні?» Мати завжди називала мене солоденькою кицюнею. Подібних слів вона не вимовляла вже сто років.

      Таким був день великих починань. Або ж день відродження.

      Я вирішила поступитися й просто відповіла: «Так, мамо, дякую».

      Breaking news17

      Ну що ж, мені дуже шкода, бо я пошив вас у справжні дурники. Здається, що я таки живий. Не в найкращій формі, але живий. Якби це була програма на BFM TV, на червоній стрічці читалося б: «Головні новини: він живий». Щоправда, мені нелегко було усвідомити цей факт. Я не одразу почав щось розуміти. Як так сталося, що ви вже знали, що я живий? Ви мене випередили, так нечесно.

      І тепер вам, мабуть, цікаво, чому я сказав, що помер? Насамперед ви просто неправильно прочитали. Я ніколи й не стверджував, що помер. А вдався до ораторських прийомів: коли хтось хоче похизуватися, то так і балакає – як книжка пише. Завжди казав «здається». Але так воно й було. Насправді ж сам не знаю, де перебував увесь той час. Уже казав, що пригадую фари вантажівки, потім з’явилася якась чорна діра і я опинився поза межами справжнього життя. Але не переставав мислити, метикувати. Неначебто це був такий собі довгий сон, тільки без оцих дивних вигадок, як у сновидіннях. Я не

15

День взяття Бастилії, національне свято французів.

16

У романі Марселя Пруста «На Сваннову сторону» головний герой, скуштувавши мадленки, бісквітного печива зі свого дитинства, через низку асоціацій миттєво переноситься в спогадах у минуле.

17

Головні, важливі новини (англ.).