Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним 1939–1941. Андрій Галушка

мали стати в центрі уваги. Муссоліні марив поступом і сучасністю, що їх уособлювали автомобілі (завод «ФІАТ» у Турині) та літаки, які мали стати основною зброєю майбутньої війни.

      3. Велика депресія і вождь народу

      Австрієць за походженням, Адольф Гітлер пройшов усю війну від початку до кінця, був двічі нагороджений найвищою солдатською нагородою за відвагу, Залізним хрестом, зазнав поранення. Він був упевнений, що в поразці Німеччини у війні винні соціалісти та євреї, які зрадницьки влаштували революцію в листопаді 1918 року. По війні Гітлер почав політичну діяльність в одній із численних радикальних партій і виявив у собі величезний хист публічного промовця. Його Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (NSDAP, нацисти) стала помітною, хоч і маргінальною політичною силою. Під час свого короткого ув’язнення за організацію невдалої спроби військового заколоту проти уряду Баварії 1923 року Гітлер написав свою програмну книгу «Mein Kampf» («Моя боротьба»). Керуючись ідеями соціального дарвінізму, Гітлер твердив, що боротьба між расами є науково доведеним законом природи і що в цій боротьбі вищій, «арійській» расі (німцям) споконвічно протистоїть руйнівна «єврейська раса», на цей момент уособлена як міжнародними фінансистами-плутократами, так і більшовицьким режимом. Гітлер також стверджував, що для розвитку німцям необхідно отримати Lebensraum (простір для життя), до того ж не абиде, а в Україні, де талант німців до хліборобства має найкращі шанси розквітнути. Логічно випливало, що для цього необхідно знищити єврейський більшовицький режим. Серед першочергових завдань було повернення втрачених після 1918 року територій. Мало хто взяв цю книгу до уваги, коли вона вийшла з друку.

      У 1929 році почалася світова економічна криза. Число безробітних у країні підскочило з одного мільйона напередодні кризи до трьох мільйонів у січні 1930 року. На виборах до райхстагу (парламенту Німеччини) у вересні 1930 року позаурядова NSDAP отримала 18,5 % голосів і 107 депутатських мандатів, перемістившись із маргінесу на місце другої за величиною партії (соціал-демократи мали 143 мандати, а комуністи – 77). Американський мораторій на виплату позик улітку 1931 року прийшов надто пізно, щоб запобігти такому посиленню нацистів.

      Дальша криза лише грала на руку Гітлерові. Німецький експорт скоротився на дві третини, шість мільйонів німців залишилися без роботи. На виборах 1932 року вже 14 мільйонів (37 %) проголосували за нацистів, забезпечивши партії 230 депутатських місць. За соціал-демократів проголосували 22 % (133 мандати) і 14 – за комуністів (89 депутатів). У квітні того ж року Гітлер лише трохи на президентських виборах поступився попередньому президентові, національному герою фельдмаршалові Гінденбурґу.

      Альтернативою могла бути лише коаліція соціал-демократів із комуністами (що після нових виборів мали вже 100 депутатських місць), але керівництво Комінтерну (керівного органу всесвітньої мережі комуністичних партій, що виконував вказівки більшовицької