Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним 1939–1941. Андрій Галушка

чи. Британія просто не мала сухопутних військ для нової війни в Європі. Демілітаризація була вимогою Франції й мала захищати французів та бельгійців, але ж вони самі не ворухнули й пальцем. Нарешті, хоча німці ввели лише три батальйони в Райнську Землю, якби французи все-таки рушили вперед, цим батальйонам було б віддано наказ захищатися. Вони б устигли виграти достатньо часу для підходу підкріплень новоствореної армії, і повторна демілітаризація виявилася б надто коштовною для їхніх супротивників.

      Зайнявши Райнську Землю, німецька армія одразу почала роботу зі зведення системи укріплень, на прориві якої в 1944— 1945 роках британці й американці поклали чимало життів своїх вояків. Бельгія ж, побачивши, що Франція не має бажання захищати свої інтереси від можливої німецької агресії, припинила військову співпрацю з Францією та оголосила про свій нейтралітет.

      Німеччина не отримала жодних санкцій від міжнародної спільноти через фактичну денонсацію Версальської угоди. Навпаки, авторитет Гітлера стояв високо як усередині країни, так і за її межами. Олімпійські ігри, що відбулися в Берліні в серпні 1936 року, стали особистим тріумфом «вождя німецького народу».

      Улітку того ж 1936 року Гітлер поставив мету підготувати Німеччину до оборонної війни через чотири роки і до війни агресивної – через сім. Загрозою, від якої ця програма мала захистити, був ССРР (що з прийняттям нової конституції в грудні того ж року перетворився на СРСР). Сталінські п’ятирічки, при всіх своїх жахіттях, включно з Голодомором, привели до великого зростання військового потенціалу більшовицької диктатури. Але на шляху до війни такого масштабу перед Німеччиною стояли великі перепони. У неї було мало сировини для виробництва такої кількості зброї, не вистачало іноземної валюти для закупівлі за кордоном нафти, гуми та кольорових металів, необхідних для авіації та війни моторів. Тому почалась реалізація великої й дорогої програми створення виробничих потужностей для виробництва синтетичних мастил і синтетичної гуми, а також створення нових металургійних виробництв у рамках чотирирічної економічної програми.

      Улітку 1936 року в Іспанії спалахнула громадянська війна, у якій проти уряду лівих партій, що розпочав широку програму соціально-економічних змін, виступила іспанська армія. Лідеру заколотників, генералові Франсіско Франко, прийшли на допомогу Італія та Німеччина, тоді як уряд Іспанії підтримала Франція, де щойно прийшов до влади «Народний фронт» лівих партій, а пізніше – СРСР. Для нацистської Німеччини, як і для сталінського СРСР, війна в Іспанії стала експериментальним майданчиком для перевірки в дії зразків новітньої військової техніки і тактики їх використання. Повітряні бомбардування міст – особливо знищення 1937 року з повітря літаками німецьких «добровольців» міста Ґерніка на півночі Іспанії – начебто підтверджували тезу, що «бомбардувальник завжди прорветься», та додавали сили аргументам тих, хто виступав за те, що мир у Європі має бути збережений за будь-яку ціну.