Квітникарка. Ніка Нікалео

нього чіпалася та нахабна дівка, його секретарка?! Може, він так само, як і вона, розуміє цю боротьбу всередині себе й не може їй пояснити. Очевидно, Віка розуміла його! Їй було боляче в душі, але усе це мало логічне пояснення.

      – Ти ж така розумна в мене, Вікулю. Така мудра! – просився і ластився, наче кіт. – Не виганяй мене через таку дурню.

      – Василю, то вже не вперше я тебе застаю з іншою жінкою! – аргумент Вікторії, здавалося, був залізобетонним.

      – Коли? Що ти таке говориш? – здивовано звів брови чоловік.

      – А тоді під рестораном, із квітами. До тебе підійшла якась, – пригадала події трирічної давнини.

      – Коли? Під Ратушею? Мала, та я ж тобі пояснював, що то була начальниця з податкової. А ти мені так і не повірила, – обійняв її міцніше й ніжно поцілував у вухо. – Ти маєш мені вірити, інакше я не зможу вести свій бізнес, заробляти для нас гроші. Зараз багато жінок-начальниць, керівників…

      – От-от, – зажурилася жінка.

      Вони проговорили до самісінького ранку. Голосно, з обвинуваченнями й криками. І Вікторія несподівано почула від нього те, що чула й від Маріанни: що не приділяє собі уваги, що занедбана й нецікава. Не говорив це прямо, але натякнув, що даватиме їй більше грошей, щоб могла собі щось новеньке купити, на перукарку й масаж, фітнес. Віка втішилася і засмутилася водночас. Але головне було те, що, попри усе це, ще така бажана ним, у яку він досі безтямно закоханий. І перші лагідні промінчики сонця застали їх у пристрасних любовних обіймах.

      Василь розпалив камін, і старий кахель розігрів велику кімнату з високими австрійськими стелями до жару. Багаття іскрилося і тікало вгору у димар, звиваючись у п’янкому танці останньої миті, що спопеляла на порох. Вигадливі па деревних іскорок здавалися схожими на найпристрасніші почуття, які миттєво запалюються, яскраво освітлюють своєю енергією реальність і миттєво згоряють, якщо нічим підтримувати той шал. Від того полум’я пашіли й вони самі. Запріли великі вікна, вони вкрилися дрібненькою росою, яка, збиваючись, поодиноко стікала вниз, на раму крупними крапельками. Ніби плакали, споглядаючи на акт примирення. Оголені й вогкі, молоді й пружні тіла чоловіка й жінки спліталися прямо тут, на килимі в апогеї любові. Усе відчувалося Вікторії утричі яскравіше й глибше, з невідомим досі присмаком гіркоти й солі. Наче ти п’єш знайомий тобі солодкий напій і насолоджуєшся ним уповні, та якась незнайома нотка гірчить і надає ще привабливішого й бажанішого аромату цьому улюбленому напою. І ти не можеш ним насититися, тобі все мало, і ти б пив і пив…

      Вікі відчувала гаряче кохання Василя у палких цілунках, якими осипав усе її тіло, торкаючись найпотаємніших куточків. Доводив її до шалу тими ніжними й полум’яними доторками там, де раніше ніколи цього не відчувала. Якісь нові відтінки й нові відчуття дарував їй чоловік, аби довести свою пристрасть кохання, визнання його провини і ганебної помилки. Його любов була не спішною і звичною, як завжди, а повільною і розміреною, особливо наповненою і солодко-болісною, наче востаннє. Насправді