Квітникарка. Ніка Нікалео

вони просто взірець для наслідування. Однак їхній погляд важкий і пронизливий, наче рентген. Вони всмоктують у свою круговерть усіх довкола, розмелюючи на кванти й не зважаючи на особистості. Для них люди – ніщо, слово – ніщо, почуття – узагалі зайві емоції. Вони вірні тільки собі в усій своїй цілеспрямованості. Раніше я захоплювалася такими. Але я не знала, що я в орбіті однієї такої чорної діри. І тепер, коли я це зрозуміла, то вжахнулася. І вмикаю всі свої внутрішні резерви, аби не бути розкладеною на кванти. Аби відірватися з поля твого тяжіння. Я вмикаю усі двигуни на повну потужність.

      Іди! Я вимагаю, щоб ти якнайшвидше забрав свої речі й пішов. Можеш також узяти все, що ти вважаєш за потрібне, з наших спільних речей. Квартира належала мені ще до одруження, тож ти не можеш на неї претендувати. Так, я подаю на розлучення. Ти не уявляєш, як для мене це страшно звучить. Але ані на мить не сумнівайся, що я увімкну задню. Цей урок я засвоїла добре. Повернуся після свят. І добре було б, щоб тебе тут не було. Інакше я виставлю твої валізи на сходи сама.

      Дякую тобі! Ти був добрим учителем!

      Вікторія»

      Родинні цінності

      Вікторія разом зі своєю старшою сестрою Уляною як сіли звечора на ґанку погомоніти собі, та так і зустріли на ньому світанок. Проговорили все, що сталося, згадали все, що було, і зрозуміли, що планів на життя, окрім розлучення передусім, у Віки немає. Присвятила себе повністю родині. Закинула свій диплом архітектора в найдальший куточок письмового стола. І забулася в буденній рутині сімейного життя. Утім, тоді вона так не думала. А з радістю поринала в домашній побут, догляд за малим зі щоденними прогулянками. Спілкувалася з іншими мамами, і це Віці давало відчуття того, що в її родині все добре. Ті ж проблеми й ті ж радощі, що й у всіх. Чоловік заробляв гроші, утримував сім’ю, а вона берегла те вогнище. Так було і в її батьківській родині, і в родині сестри.

      Улянка вже перетнула межу в півстоліття. Мала вигляд спрацьованої і занедбаної, значно старшої за свій вік, як зазвичай усі сільські жіночки. Але ніколи не скаржилася на життя. Була дуже поміркованою і стриманою. Велика різниця у віці з Вікою робила їхній тісний зв’язок більш віддаленим, а відстань у 25 кілометрів знищувала бажання хоч якось міцніше тримати родинні стосунки. Зустрічалися двічі на рік – Різдво та Великдень. Але влітку Назарко Вікторії цілий місяць проводив на селі, на парному молоці й свіжих овочах-фруктах. Уляна обожнювала малого. Він був майже ровесником з її наймолодшенькою, з Орисею. А ще був неймовірно схожий на дідуся, їхнього з Вікторією батька.

      Улянка все життя на господарці: дім-город-дім. Чоловік її Степан уже років зо сім заробляв гроші в Іспанії. Виважений, працьовитий і розумний – він не гаяв ані хвилі, коли необхідно було закінчувати дім і платити дітям за навчання у вишах. Сколотив у Барселоні бригаду з таких же заробітчан і успішно робив ремонти. Старші сини закінчили Львівську Політехніку за фахом «архітектура та дизайн», як і