Квітникарка. Ніка Нікалео

не йди! Я тебе прошу…

      – У тебе є якісь гроші на перший час? Ну, поки не вийдеш на роботу? – поцікавилася жінка.

      – Якісь? Так, трохи є…

      Вікторія після дуже скупих видач грошей Васильком на харчування та оплату комунальних послуг, коли їй навіть на ліки доводилося випрошувати додатково, вирішила трішки підробляти. І зайнялася приватним бізнесом. Вона побігла до спальні, витягла з шафи коробку з єдиною парою нових туфель на шпильці й поставила їх на стіл.

      – Ого! Ціла пачка грошей?! – пожартувала Мар’яна.

      – Ой, ні… Зараз.

      Вікторія розгорнула пакет, де блідо-бежеві мештики на всі випадки життя покоїлися в прозорому флізеліні. З-під них вона витягла тугий конверт і розрізала його ножем. Відтам висунулася купка акуратно поскладаних сотень євро.

      – Три тисячі сто євро, – порахували дівчата.

      – А ти молодчинка! Часу не гаяла. Звідки стільки взяла?

      – Ти будеш сміятися… Але я пекла торти для кафе по сусідству тут, на Коновальця. Тобто печу. Ну, там маковий, горіховий, струдлі всілякі… За старовинними рецептами бабусі. Вона в мене була полячкою, а вони особливо вправні колись були у випічці, – сором’язливо пояснила Віка, наче зізнавалася у якомусь недобропорядному вчинку.

      – Так, кращі лише французи, – усміхнулася подруга. – Ну, на перший час тобі справді вистачить. Якщо ти й далі будеш постачати їм свої торти, то зможеш підтримувати себе якийсь час. А як твої архітектурні мрії і плани звести нові замки, га?

      – Але я ще не вирішила, чи…

      – Ти готова й далі терпіти це знущання? Після усього того, що ти бачила?

      – Я не знаю…

      – Ну, ти оригінальна особа. А я вже хотіла запропонувати тобі місце в нашій майстерні, в офісі…

      Ця ідея Вікторії дуже сподобалася. Робота дала б можливість їй виходити в люди, забути про свої скривджені почуття і гідність жінки. А ще… мрії, втілити їх. Але вона вагалася, страх, наче обценьками, схопив її за горло й душив.

      – Розумієш, я не знаю, чого хочу насправді. Одна частина мене хоче втекти від усього цього будення. А інша боїться, їй страшно, їй усе зрозуміло тут і відомо. Мозок підказує, що треба примусово щось змінювати… А я? Де там моє справжнє «я»? Чого мені хочеться і потрібно? – пояснила свої вагання і сумніви Вікторія. – Почуваюся так, наче в мене роздвоєння особистості. Наче я проживаю не своє життя. І мені дуже некомфортно від цього. Розумієш?

      – Так, – упевнено відповіла Мар’янка. – Ти завжди почуваєшся так, коли не приймаєш рішення і не береш на себе всю відповідальність за них.

      – Не думаю. Це щось інше. Щось більш глибоке і важливе, – не погодилася Вікторія. – Я не почуваюся сама собі господинею, розумієш? Мені здається, що я приймаю не ті рішення, які насправді мені хочеться. Але обставини такі, що я змушена.

      – Припини! Відсьогодні приймай рішення сама. Стань вільною у виборі! Відповідай за себе сама.

      Вікторія усміхнулася. Вона зрозуміла, що подруга таки не второпала, про що та говорила. Але рішення спробувати самій робити