Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

та ж я заробила торік вісімсот тисяч, а ти мені кажеш, що я не можу купити якесь дурнувате авто! Та це ж безглуздя, хіба ні? Куди діваються всі гроші?

      Він нагадав їй, що більшість її грошей були в «податкових гаванях». Тоді перерахував численні джерела її видатків: федеральний прибутковий податок, податок її штату, розрахункова сума податку на майбутній дохід, податок на власність, комісійні її агентові, йому самому й рекламному агентові, що сукупно становлять до двадцяти відсотків її доходів, а ще один і чверть відсотка відрахувань у Благодійний фонд діячів кіно, витрати на модний одяг, зарплати Віллі, Карла, Шерон і доглядача за будинком у Лос-Анджелесі, усілякі дорожні витрати й, урешті-решт, її щомісячні видатки.

      – Чи ти ще зніматимешся цього року? – поцікавився він. Кріс знизала плечима.

      – Не знаю. А що, потрібно?

      – Так, я вважаю, що було б варто.

      Упершись ліктями в коліна, Кріс замислено обхопила лице долонями, а тоді, похмуро зиркнувши на фінансового менеджера, запитала:

      – А що ти скажеш про «хонду»?

      Він не відповів нічого.

      Пізніше того вечора Кріс спробувала забути про свої турботи й цілком зосередитися на підготуванні до вечірки, призначеної на наступний день.

      – Подаймо карі й зробімо шведський стіл замість розсаджувати всіх на вечерю, – запропонувала вона Віллі й Карлові. – Поставимо стіл у кінці вітальні. Гаразд?

      – Дуже добре, мадам, – одразу відповів Карл.

      – Віллі, що думаєш? Подамо на десерт свіжий фруктовий салат?

      – Так, мадам, чудово! – знову озвався Карл.

      – Дякую, Віллі.

      Вона запросила цікаве й різношерсте товариство. На додачу до Берка («Тільки приходь тверезий, чортяко!») і молодого режисера з допоміжної групи вона чекала одного сенатора з дружиною, астронавта з «Аполлона» (також із дружиною), двох єзуїтів із Джорджтауна, кількох сусідів, а також Мері Джо Перрін та Елен Клірі.

      Мері Джо Перрін була огрядна сивоголова ясновидиця з Вашинґтона, з якою Кріс познайомилася на прийнятті в Білому домі, відразу відчувши до неї величезну симпатію. Вона очікувала, що та буде сувора й неприязна, але врешті сказала їй: «Та ви зовсім не така!», – бо Мері Джо виявилася милою, приємною й безпретензійною. Елен Клірі, жіночка середнього віку, працювала секретарем у держдепартаменті, а коли Кріс подорожувала Росією, вона обіймала якусь посаду в посольстві США в Москві. Елен тоді доклала чималих зусиль, рятуючи Кріс від численних ускладнень і непорозумінь, що траплялися впродовж її подорожі, спричинених великою мірою прямотою й відвертістю рудоволосої акторки. Кріс завжди з теплотою згадувала про неї й відразу розшукала, прибувши до Вашинґтона.

      – Гей, Шер, а які саме священики приходять?

      – Я ще не певна. Я запросила ректора й декана коледжу, але думаю, що ректор присилає замість себе когось іншого. Сьогодні пізно вранці мені подзвонив його секретар і повідомив, що його, мабуть, не буде в місті.

      – І кого ж він присилає? – запитала Кріс, приховуючи свою зацікавленість.

      – Зараз