Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

наклала собі на тарілку зі шведського столу гарячу їжу й роззирнулася по кімнаті за місіс Перрін. Он де вона. На дивані з отцем Ваґнером, деканом єзуїтського коледжу. Кріс уже встигла з ним перекинутися кількома словами. Він мав лису, поцятковану ластовинням голову. Манери його м’які та стримані. Кріс рушила до дивана й вмостилася прямо на підлозі перед кавовим столиком саме тоді, коли ясновидиця весело засміялася.

      – Ой, Мері Джо, годі вам! – усміхнувся декан, підносячи до рота виделку з карі.

      – Ага, годі вам, – луною відгукнулася Кріс.

      – О, вітаю! Чудове карі! – похвалив декан.

      – Не надто гостре?

      – Зовсім ні, якраз те, що треба. Мері Джо власне розповідала мені про єзуїта, що також був медіумом.

      – І він мені не вірить, – весело додала ясновидиця.

      – А, distinguo, – уточнив декан. – Я тільки сказав, що в це важко повірити.

      – Маєте на увазі, що він був справжній медіум? – запитала Кріс.

      – Ну звісно, – підтвердила Мері Джо. – Та він навіть займався левітацією!

      – О, я це роблю щоранку, – спокійно додав єзуїт.

      – І він проводив спіритичні сеанси? – допитувалася в місіс Перрін Кріс.

      – Ну так, – відповіла вона. – Він був надзвичайно відомий у дев’ятнадцятому столітті. Фактично він був, мабуть, єдиний спіритуаліст, якого в той час не засудили за шахрайство.

      – Я повторюю, що він не був єзуїт, – прокоментував ці слова декан.

      – О Боже, та ж був! – засміялася ясновидиця. – У двадцять два роки він долучився до єзуїтів, пообіцявши більше не займатися спіритизмом, але його викинули геть із Франції, – розреготалася вона, – після сеансу, який він провів у Тюїльрі. І знаєте, що він вичворив? Посеред сеансу сказав імператриці, що до неї зараз доторкнуться рученята дитинки-привиду, що ось-ось матеріалізується, а коли там раптово ввімкнули світло, – сказала, регочучи, вона, – його впіймали на тому, що він торкався своєю оголеною ступнею імператорської руки! Можете собі уявити?

      Єзуїт з усмішкою відставив убік тарілку.

      – Більше навіть не просіть скидок на відпущення гріхів, Мері Джо.

      – Ой, та ну вас, у кожній отарі є своя паршива вівця.

      – Ми вже й так перевищили квоту з папами родини Медічі.

      – Ви знаєте, а я колись пережила щось подібне, – почала була Кріс.

      Але декан не дав їй договорити:

      – Ви що, хочете висповідатися?

      Кріс усміхнулася й заперечила:

      – Ні, я не католичка.

      – Ой, та єзуїти теж ні, – глузливо реготнула Перрін.

      – Наклеп із боку домініканців, – не поліз по слово в кишеню декан. А тоді знову звернувся до Кріс: – Перепрошую, дорогенька. То що ви казали?

      – Ну, просто мені здається, що я бачила колись, як хтось левітував. Це було в Бутані.

      Вона переповіла той випадок.

      – Гадаєте, таке можливе? – запитала вона насамкінець. – Тобто насправді?

      – Хтозна? – відповів їй декан і стенув плечима. – Хтозна, що таке гравітація. Або взагалі матерія, якщо вже на те пішло.

      – Хотіли б