Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

гостей навколо нього весело співає. Коли вона зайшла, вони якраз закінчували «Коли ми зустрінемось знову».

      Кріс рушила до них, але її перепинили сенатор із дружиною, що вже тримали в руках пальто й мали трохи роздратований вигляд.

      – Ви вже так швидко йдете? – запитала Кріс.

      – Вибачте, моя люба, це був чудовий вечір, – почав виправдовуватися сенатор. – Просто в бідної Марти розболілася голова.

      – Ой, мені так прикро, але я жахливо почуваюся, – простогнала дружина сенатора. – Прошу нас вибачити, Кріс. Була дуже гарна вечірка.

      – Мені справді шкода, що ви вже йдете, – сказала їм Кріс. Проводжаючи пару до дверей, Кріс чула, як отець Даєр запитував гостей:

      – Чи хтось знає слова пісні «Тепер шкодуєш ти, токійська трояндо»?

      Коли вона верталася до вітальні, з кабінету тихенько вийшла Шерон.

      – Де Берк? – запитала в неї Кріс.

      – Там, – кивнула в бік кабінету Шерон. – Відсипається. І що тобі сказав сенатор? Сказав щось?

      – Ні, вони просто пішли.

      – Ну й добре.

      – Що ти маєш на увазі, Шер? Що сталося?

      – Ну, знаєш, Берк, – зітхнула Шерон. Стишивши голос, вона описала зустріч сенатора й Деннінґза, що мимохідь зауважив, що «в його джині плаває чиясь лобкова волосинка». А тоді він повернувся до жінки сенатора й додав трохи осудливим тоном: «Ніколи в житті такого не бачив! А ви?»

      Кріс зойкнула, а тоді захихотіла, закотивши очі, а Шерон розповіла, як сенаторова збентежена реакція спровокувала Деннінґза на черговий екстравагантний вибрик, під час якого він висловив «безмежну вдячність» політикам за їхнє існування, бо, тільки порівнюючи з ними, можна «легко визначити справжніх державних діячів», а коли ображений сенатор відійшов геть із крижаним виразом обличчя, режисер обернувся до Шерон і гордо повідомив: «Ось бачиш? Я не лаявся. Ти ж погодишся, що я в цій ситуації поводився чемно?»

      Кріс не стрималася від реготу.

      – Ну гаразд, нехай проспиться. Але тобі краще побути трохи тут, бо ж раптом він прокинеться, – попросила вона. – Ти не заперечуєш?

      – Ні, звісно, що ні.

      У вітальні Мері Джо Перрін сиділа самотньо в куточку. Була замислена. І стурбована. Кріс хотіла була долучитися до неї, але змінила думку й рушила натомість до Даєра, що сидів за піаніно. Даєр урвав гру й звернувся до неї:

      – Ну, люба господине, а чим розважити вас? Можемо запропонувати вам скидку на новену, дев’ятницю.

      Кріс розсміялася разом з усіма присутніми.

      – Я воліла б почути про те, що відбувається під час чорної меси, – сказала вона. – Отець Ваґнер казав, що ви в цьому ділі фахівець.

      Гості біля піаніно заінтриговано принишкли.

      – Та ні, який там фахівець, – сказав Даєр, легенько торкаючи клавіші. А чому це ви згадали чорну месу?

      – Ну, просто хтось тут говорив про… ну, про те, що виявили недавно в церкві Святої Трійці, і…

      – Маєте на увазі осквернення? – перебив її Даєр.

      У розмову втрутився астронавт:

      – Гей, чи хтось нам пояснить, про що тут ідеться? Нічого не розумію.

      – Я теж, – додала