Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

декан. – А ось хто може вам багато розповісти – то це Джо Даєр. Де він, до речі?

      Декан роззирнувся довкола.

      – Ага, он там, – сказав він, показуючи на другого священика, що стояв спиною до них біля шведського столу, накладаючи собі на тарілку вже другу порцію. – Гей, Джо?

      Молодий священик обернувся з безпристрасним виразом обличчя.

      – Ви мене кликали, пане декане?

      Декан підкликав його помахом пальця.

      – Секундочку, – відповів Даєр, ще завзятіше атакуючи карі й салат.

      – Це єдиний леприкон серед нашого духівництва, – сказав з явною симпатією декан і відпив ковточок вина. – Минулого тижня у Святій Трійці було кілька випадків осквернення, і в одному з них, на думку Джо, були речі, типові для чорних мес, тож я припускаю, що він може вам дещо розповісти на цю тему.

      – А що сталося в церкві? – запитала Мері Джо Перрін.

      – Ой, це занадто гидко, – сказав декан.

      – Кажіть, ми вже ж повечеряли.

      – Ні, прошу вас. Це просто мерзенно, – заперечив він.

      – Та годі вам, кажіть!

      – То що, ви не можете прочитати мої думки, Мері Джо? – запитав він у неї.

      – Ой, та я могла б, – усміхнулася вона у відповідь, – але просто не думаю, що достойна входити в оце Святеє Святих!

      – Ну, але це справді хворі речі, – мовив декан.

      Він описав осквернення. У першому випадку ключар знайшов на вівтарному покривалі перед табернаклем купу людських екскрементів.

      – О, це таки справді гидота, – скривилася місіс Перрін.

      – Ну, а другий випадок іще мерзенніший, – зазначив декан, а тоді скористався опосередкованою мовою й кількома евфемізмами, щоб пояснити, як ліворуч від вівтаря хтось приліпив до статуї Христа масивний глиняний фалос.

      – Достатньо хворі речі? – запитав він наостанок.

      Кріс помітила, що ясновидиця виглядала по-справжньому збентеженою, коли сказала:

      – Ой, годі вже. Вибачте, що я почала розпитувати. Змінімо тему.

      – Ні, мене це заінтригувало, – запротестувала Кріс.

      – Так, звісно. Бо я великий інтриган, – пролунав чийсь голос.

      Це був Даєр. Тримаючи в руках повну тарілку їжі, він урочисто проголосив:

      – Дозвольте мені ще на хвилинку відлучитися, і я зараз повернуся. У нас тут з астронавтом виникла одна цікава ідея.

      – Що саме? – поцікавився декан.

      Відповідаючи, Даєр незворушно глянув на нього з-під своїх окулярів:

      – Стати першим місіонером на Місяці.

      Усі, крім самого Даєра, вибухнули реготом.

      Комічний ефект підсилювався тим, що всі жарти він промовляв із непроникним обличчям.

      – Ви якраз пасуєте за розмірами, – сказала місіс Перрін. – Вас спокійно зможуть розмістити в носовому конусі ракети.

      – Ні, не мене, – з поважним виглядом виправив її молодий священик. – Я пробую пристроїти туди Емері, – сказав він деканові, а тоді пояснив усе жінкам: – Він відповідає в нашому кампусі за дисципліну. Там, нагорі, нікого немає, а це саме те, що йому подобається. Він полюбляє спокій.

      Даєр і далі без тіні усмішки