Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

відвернулася знову, рушила до передпокою будинку, тоді відчинила двері до підвалу й почала спускатися сходами.

      – Гей, жабко! Що ти там робиш? Моя пташка вже готова?

      – Так, мамо! Іди подивися! Швидше! Я вже закінчила!

      Дитяча кімната була обшита панелями й барвисто оздоблена. Мольберти. Малюнки. Фонограф. Столи для ігор і для ліплення. Червоні й білі прапорці, залишені з вечірки на честь сина-підлітка колишнього орендаря.

      – Ой, золотце, як гарно! – вигукнула Кріс, коли Реґана врочисто вручила їй фігурку. Та ще не зовсім висохла й скидалася на якусь химерну птаху, що була вся розфарбована в помаранчевий колір за винятком дзьобика з біло-зеленими смужками. До її голівки був приклеєний чубчик із пір’я.

      – Тобі справді подобається? – спитала усміхнена Реґана.

      – Ой, золотце, дуже, слово честі! Ти вже придумала їй ім’я? Реґана похитала головою.

      – Ні, ще ні.

      – Що б такого гарного придумати?

      – Не знаю, – відповіла Реґана, розвівши руки й знизавши плечима.

      Легенько постукуючи по зубах кінчиками пальців, Кріс наморщила чоло, вдаючи важкі роздуми.

      – Чекай-но, чекай-но, – пробурмотіла вона, розмірковуючи, а тоді раптом засяяла й сказала: – Слухай, а як тобі ім’я Дуроспівка? Га? Що думаєш? Звичайна собі Дуроспівочка?

      За звичкою затуляючи рота, щоб приховати брекети на зубах, Реґана захихотіла й енергійно почала кивати головою.

      – Гаразд, більшістю голосів перемогла Дуроспівка! – переможно виголосила Кріс, піднявши вгору фігурку. Коли ж опустила її знову, додала: – Нехай вона тут остаточно висохне, а тоді я заберу її у свою кімнату.

      Коли Кріс ставила пташку назад, то помітила поруч на столі для ігор «Дошку Віджа». Вона вже й забула про неї. Цікавлячись собою не менше, ніж іншими людьми, Кріс якось купила ту гру, сподіваючись знайти ключі до своєї підсвідомості. Нічого з цього не вийшло. Вона двічі пробувала грати з Шерон і одного разу з Берком Деннінґзом, який уміло спрямовував пластмасову планшетку («Це не ти її рухаєш, кицю? Га?») так, що всі «спіритичні послання» виходили непристойними, а потім звинувачував у цьому «пиздуватих злих духів».

      – Реґ, золотце, ти граєшся з «Дошкою Віджа»?

      – Ага.

      – І знаєш як?

      – Звісно. Дивись, я тобі покажу. – Реґана сіла за стіл біля дошки.

      – Ну, мені здається, що мають грати двоє, сонечку.

      – Та ні, мамо, я весь час бавлюся сама.

      Кріс присунула стільця.

      – Ану пограймо разом, добре?

      Дівчинка завагалася.

      – Ну, гаразд, – мовила зрештою й поклала пальці на планшетку, а коли Кріс збиралась і собі зробити те саме, вказівник планшетки несподівано швидко перемістився по дошці до позначки «Ні».

      Кріс лукаво всміхнулася.

      – «Мамо, може, краще я сама?» Ти це хотіла сказати? Не хочеш, щоб я з тобою гралася?

      – Та ні, я хочу! Це капітан Говді сказав: «Ні».

      – Який капітан?

      – Капітан Говді.

      – Рибонько, а хто такий капітан Говді?

      – Ой, знаєш, я про щось запитую, а він відповідає.

      – Он як?

      – Так,