Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

я так люблю тебе!

      Реґана вибігла за двері.

      – Сонечку, вдягни нову сукенку! – гукнула їй услід Кріс. – Ти не хотіла б знову стати одинадцятирічною? – поцікавилася Шерон.

      – Не знаю.

      Кріс знов узяла пошту, почала байдуже перебирати листи з компліментами.

      – Зі своїми теперішніми мізками? І всіма спогадами?

      – Звісно.

      – Ніколи.

      – Добре подумай.

      Кріс облишила листи й узяла сценарій, до якого був акуратно прикріплений супровідний лист від її агента Едварда Джарріса.

      – Здається, я казала їм не присилати поки що сценаріїв.

      – Раджу прочитати, – сказала Шерон.

      – О, справді?

      – Так, я зранку переглянула.

      – Досить добрий?

      – Чудовий, як на мене.

      – І я мушу грати роль черниці, що виявляється лесбіянкою, так?

      – Ні, тобі нікого не доведеться грати.

      – Чорт, фільми стають дедалі кращими! Що ти таке плетеш, Шерон? І чого так шкіришся?

      – Вони хочуть, щоб ти була режисером, – спокійно видихнула Шерон разом із димом своєї сигарети.

      – Що?

      – Прочитай листа.

      – О Боже, Шер, ти жартуєш!

      Кріс схопила листа, вихоплюючи голодними очима окремі слова: «…новий сценарій… триптих… студія хоче запросити сера Стівена Мура… на роль, за умови, що…»

      – Я поставлю цю частину фільму!

      Кріс змахнула руками й пронизливо й хрипко скрикнула на радощах. Тоді притулила руками листа до грудей.

      – Ой, Стіве, ангеле мій, ти не забув!

      Знімання в Африці, вони п’ють, сидячи на складаних стільцях, і дивляться на золотисто-червоний захід сонця. «Ой, уся наша професія коту під хвіст. Акторам тут нічого робити, Стіве!» – «Ну, а мені подобається». – «Це все лайно! Знаєш, що важливе в цьому бізнесі? Режисура. Тільки тоді ти щось робиш, щось власне, тобто таке, що має своє життя!» – «Ну, то роби це, кохана! Роби!» – «Ой, та я намагалася, Стіве. Я намагалася, але нікому це не потрібно». – «Чому так?» – «Ой, та перестань, ти й сам знаєш чому: вони не вірять, що я на це здатна». – «Я думаю, що здатна».

      Тепла усмішка. Теплі спогади. Любий Стіве…

      – Ма, я не можу знайти сукні! – гукнула Реґана зі сходів.

      – У шафі! – відповіла Кріс.

      – Я там дивилася!

      – Зараз прийду! – гукнула Кріс. Вона погортала сторінки сценарію, а тоді її погляд зів’яв і вона пробурмотіла: – Мабуть, це чергове лайно.

      – Ой, я так не думаю, Кріс! Ні! Я справді гадаю, що це добра річ!

      – Ну так, ти ще думала, що фільму «Психо» бракує закадрового сміху.

      – Мамо?

      – Уже йду!

      – Маєш нині побачення, Шер?

      – Так.

      Кріс показала на пошту.

      – Можеш тоді йти. А це все залагодимо зранку.

      Шерон підвелася.

      – Ой, ні, зачекай, – змінила думку Кріс. – Вибач, але одного листа треба відправити ще сьогодні.

      – О, гаразд. – Шерон дістала блокнота.

      Нетерпляче скиглення:

      – Мамо-о-о-о-о-о!

      Кріс зітхнула, підвелася й мовила:

      – Зараз