Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

я знаю. У нас там з’явилися друзі.

      Реґана подивилася на неї.

      – Як це?

      – Білки, сонечку, білки на горищі. – Донька була гидлива й боялася щурів. Навіть мишка могла її злякати.

      Пошуки сукні виявилися марними.

      – Бачиш, мамо, її тут немає.

      – Та бачу. Може, Віллі забрала її разом із брудною білизною.

      – Вона зникла.

      – Ага, ну то надягни матроску. Вона теж гарна.

      Подивившись на денному сеансі в артгаусному кінотеатрі в Джорджтауні «Крихітку Віллі Вінкі» за участю Ширлі Темпл, вони перетнули річку мостом Кі-бридж і завітали вже в Росслин, штат Вірджинія, у ресторан «Гот шопп», де Кріс з’їла салат, а Реґана – суп, дві булочки, смажене курча, полуничний коктейль і чорничний пиріг із шоколадним морозивом. «Куди це все в неї вміщається? – дивувалася Кріс. – У зап’ястки, чи що?» Дитина була тендітна, мов скороминуща надія.

      Кріс запалила сигарету і, попиваючи каву, глянула у вікно праворуч на шпилі Джорджтаунського університету, а тоді замислено перевела погляд на оманливо спокійну поверхню Потомаку, що жодним чином не натякала на небезпечно стрімку й потужну течію в глибині річки. Кріс трохи змінила позу. У м’якому надвечірньому світлі річка з її вдаваним спокоєм і непорушністю несподівано вразила її передчуттям чогось запланованого заздалегідь.

      Що зачаїлось і очікує.

      – Мені дуже сподобалася вечеря, мамо.

      Кріс повернулася до Реґани з її щасливою усмішкою і, як це вже нерідко траплялося, аж затамувала дух від непроханого болю, що інколи пронизував її, коли вона несподівано помічала в обличчі доньки риси Говарда. У такі миті вона зазвичай усе звалювала на гру світла. Перевела погляд на тарілку Реґани.

      – Так і залишиш пиріг?

      Реґана опустила очі.

      – Мамо, я перед тим ще з’їла трохи цукерок.

      Кріс загасила недопалок і всміхнулася.

      – Ну, то поїхали додому, Реґ.

      Вони повернулися перед сьомою. Віллі й Карл уже були вдома. Реґана швиденько побігла в дитячу кімнату в підвалі, прагнучи доліпити глиняну пташку для мами. Кріс попрямувала в кухню по сценарій. Віллі там заварювала каву. Мала роздратований і понурий вигляд.

      – Ну, Віллі, як воно? Добре відпочили?

      – Не питайте. – Віллі вкинула в киплячий кавник яєчну шкаралупу й пучку солі. Вони ходили в кіно – пояснила вона. Їй хотілося подивитися бітлів, але Карл наполіг на артгаусному фільмі про Моцарта.

      – Жахіття, – гнівалася Віллі, зменшуючи вогонь у пальнику. – Який кретин!

      – Спочуваю тобі. – Кріс засунула сценарій під пахву. – Слухай, Віллі, ти не бачила десь сукенки, яку я купила Реґані минулого тижня? Блакитної, з бавовни?

      – Так, бачила в її шафі сьогодні вранці.

      – І куди ти її поклала?

      – Вона там.

      – Може, ти помилково кинула її в брудну білизну?

      – Вона там.

      – У брудній білизні?

      – У шафі.

      – Ні, там немає. Я дивилася.

      Віллі