Тарас. Повернення. Олександр Денисенко

дерев’яний причал виїхала трійка коней, яка тягла на повозі команду пожежників разом із заливною пожежною трубою і метрової висоти металевим заливним ящиком. Повіз далеко не проїхав по тонких дошках, а спинився на самім початку довгої вимостки, так що до палаючого поштового човна з назвою «Ласточка» лишилося ще метрів із десять. Пожежники зіскочили і, розганяючи матросів, що заливали відрами охоплене полум’ям вітрило морською водою, взялися розкручувати шланги і припасовувати до них дві довгих труби, які закінчувалися брандспойтами.

      Як на біду, здійнявся сильний вітер і вогонь із вітрила загрожував перекинутися на мішки з поштою. Біля тих мішків стовбичив капітан, котрий відмовлявся покинути своє судно.

      – Бросайте эти дурацкие трубы! Берите ведра – и к нам! – кричав він пожежникам, приймаючи від матросів відра з водою і поливаючи довкола себе палубу, щоб не зайнялися поштові мішки.

      Брандмейстер виявився башкиром. Мову російську розумів погано. Тому у відповідь лиш заспокійливо хитав головою і промовляв не так до капітана, як до своїх пожежників:

      – Угля насыпай! Шайтан-машина поджигать будем! И вода пойдёт!

      Двоє пожежників кинулися виконувати його наказ і почали накидати в топку під заливним ящиком вугілля. Зігрітий парою котел грізно зашипів.

      – Сгорит ведь сейчас всё! – нервово кричав капітан брандмейстерові. – Ставь своих на вёдра!

      – Этот машина новый, немецкий! Сейчас от пожар один мокрый место останется! – торочив своєї брандмейстер, насилу накручуючи вентиль, щоб посилити паровий тиск. – Джигиты, держай трубу! Сейчас давай! – гукав своїм.

      І в трубі й справді зашуміло, правда, замість води з її отвору повалила гаряча пара. Розжарений випар обварив пожежника, що тримав брандспойт, і той страшно скрикнув, схопився за обличчя руками і стрибонув із причалу в море.

      Першими на пожежу з усього півбатальйону прибігли Обрядін, Ферт, Чарц. За ними прискочив Пєтров.

      – Где бандиты? – перекрикуючи лемент пожежі, запитав капітана Ферт.

      – Какие? – перепитав капітан. – Когда мы сюда поспели, тут капитан Косарев один и скакал на своем битюке! Да вот эти двое ещё тут были!

      – Кто? – спитав Обрядін.

      Капітан показав на денщика Кампіоні, що лежав непорушно на кінці причалу з раною на плечі, і цейхвартера, за сумісництвом гефенгнісляйтера[7] Мєшкова. Останній плавав невдалік причалу догоричерева, розкинувши руки, й безтямно молився. Пєтров підбіг до Буркова, помацав пульс на шиї. Для певності – штовхнув денщика. Від поштовху голова повалилася набік.

      – Он это… скорее того! – і Пєтров показав пальцем у небо.

      Ферт зазирнув під трап. Витягнув звідти недопитий штоф коньяку, кілька надбитих склянок.

      – Что это?! – запитав капітана.

      – Не знаю! Мы приплыли ночью! Осколков на причале не было. А сейчас они и на палубе тоже. Водкой до сих пор воняет!

      Ферт розкрив віяло і, відмахуючи від себе дим, запитав Обрядіна:

      – А вы не знаете, откуда

7

Цейхвартер – начальник арсеналу, гефенгнісляйтер – комендант тюрми.