Тарас. Повернення. Олександр Денисенко

Пєтрова, зазирнув у двері. Першим, кого він побачив, був припнутий до стовпа колодник, який чи то ридав, чи сміявся від гуготу солдатів і танцювального шалу. По губах його текла кров, а очі насилу скошувалися на середину казарми, щоб роздивитися, як солдатня витинала гопки. Серед усіх найбільше вирізнявся Шевченко. Ще молоде обличчя контрастувало з посивілими вусами й голомозиною на півголови, а в непідробній пристрасті зачаїлася насмішка.

      – Этот Шевченка? – Ферт спитав Пєтрова, не обертаючись.

      – Этот, – відповів писар.

      У далині коридору з’явився дядька, що вів до казарми підпоручника Обрядіна й Чарца, за якими дріботів гладкий фельдфебель. Підскочивши до фон Ферта, усі виструнчилися, віддали честь і в одне горло випалили:

      – Здравия желаем, господин поручик!

      Ферт недбало козирнув і жестом звелів поводитися тихіше.

      – За что это его? – вказав у прочинені двері на колодника.

      – Да поляк он… – пояснив Обрядін.

      Вочевидь, відповідь не влаштувала Ферта, і тоді багатозначно додав фельдфебель:

      – Политический.

      А підпоручник Чарц уточнив:

      – Он капитану улыбнулся ехидно.

      – Уберите поляка отсюда, – зронив Ферт, і Обрядін тут-таки штовхнув дядьку в спину, щоб виконував наказ.

      За дядькою поперед Обрядіна й Чарца забіг фельдфебель і гаркнув:

      – Третья рота! Стройсь! Смирно!

      Весела музика враз урвалася, і солдати третьої роти миттю виструнчилися і проскандували:

      – Здравия желаем вашибродия!

      Інші глядачі водевіля щезли в кількох бічних дверях, наче їх і не було. Тільки потіпаха, що вже нап’яла на себе сарафан, пробігла повз Обрядіна, шкірячись і моргаючи. Підпоручник вдав, що цього не помітив, і міцним кроком підступив до самодіяльної трупи артистів на чолі з Шевченком.

      – А что это, плюгавцы, вы так с утра разгулялись? Много водки вчера выжрали, животные? – Обрядін насунув Пастушкові чорні шаровари з голови на обличчя і вдарив кулаком у живіт. Потім, косячись на Шевченка, сипло наказав: – Получен приказ! Упражняться всё лето в этом зимнем обмундировании для зимнего похода на Хивы!

      «От яка дорога мені сьогодні приверзлася!» – засмутився про себе Шевченко, на виду лишаючись бездумно покірним. Навіть різкий погляд невідомого йому поручника фон Ферта, який придивлявся до нього крізь щілину в дверях, ані риски не змінив у його солдатській полуді. Неясний здогад лише прокрався до серця. Щось віщувало Тарасові, що той голомозий приїхав по його душу. І коли його від Ферта закрив собою Чарц, що, так само випендрюючись, як Обрядін, походжав поміж солдатів, Шевченко глибоко вдихнув і на мить розслабився.

      – Хивы возьмём зимой! А там, глядишь, весной и Ассирия наша, Афганистан! Ну, а летом помоем сапоги в Индийском океане! – зафанфаронив підпоручник Чарц і, не обертаючись до Шевченка, вихопив у нього домбру, яку той сховав за ногою.

      Двері рипнули, й увійшов Ферт. Про всяк випадок Пєтров вирішив за ним не заходити. Персона