Дарунки. Даніела Стіл

просто неба. Щойно всі сіли, Тіммі замовила вино. День видався довгим, сповненим емоцій і потрясінь, усі були схвильовані ранковими викриттями. Попри чуйність і прозорливість батька, відображені в заповіті, і свободу втілювати власні мрії, вони отримали доважок у вигляді його позашлюбної дитини. Не кажучи вже про погрози, якими вибухнув Берті, і звинувачення, буцімто це вони позбавили його спадку, а зовсім не його поведінка протягом останніх двадцяти років. За лічені хвилини вони втратили брата й здобули сестру, і жодне з цього їх не радувало, хоча існування Софі Марньє засмутило дівчат набагато більше.

      – Ну, дівчата, і що ви тепер думаєте про нашу нову сестричку? – саркастично спитала Тіммі після першого ковтка. Весь день це не давало їй спокою, а ще вона турбувалася за матір, яка досі виглядала смертельно блідою. Думка про це мучила її ще від ранкової зустрічі в офісі Арнольда.

      – Гадаю, я більше не його крихітка й ніколи нею не була. Принаймні недовго, – з насупленим поглядом відповіла Джой. Вона знала, що це дурість, але це зачіпало її. Нечесність батька засмутила їх усіх.

      – Її мати, мабуть, якась золотошукачка, і ось тепер їм пощастило й вони мають чверть замку. Що, як Софі не дозволить нам його продати? – спитала Джой, не на жарт стурбована.

      Вероніка похитала головою.

      – Вона не може цього зробити, – розважливо сказала жінка. – Ви, дівчата, переважаєте кількісно, три до одного. Рішення щодо продажу ухвалюватиме більшість. У заповіті вашого батька ні слова не сказано про те, що воно має бути одноголосним. Її володіння частиною замку – суто технічне й фідуціарне[9]. Це лише означає, що вона отримає чверть суми від продажу, що, мабуть, становитиме небагато. Не думаю, що він сумлінно доглядав замок усі ці роки, а той ніколи не був Версалем.

      То був симпатичний заміський замок і в доброму стані, доки належав їй. Утримання замку було бездоганне аж до передачі його чоловікові. Відтоді він стояв занедбаний. За довгі роки Пол ні словом не згадав і не подумав про нього – інтерес до замку вщух дуже швидко, відколи він мав сам утримувати його. Щоб дбати про замок належним чином, знадобилося б багато роботи й грошей, а їх він не мав або не бажав вкладати в нерухомість у Франції, якою все одно не послуговувався. Це було типово для Пола: чого очі не бачать, того й серцю не жаль. А гаманцю – тим більше.

      – Гаразд, скажу одразу: я хочу продати його, – без вагань заявила Тіммі, щойно вони зробили замовлення. – Що мені найменше зараз потрібно, це часткове володіння замком у Франції і всі головні болі від нього на додачу. Як на мене, це бездонна яма, що лише смоктатиме гроші.

      – І так було завжди, – підтвердила Вероніка. Вона знала, що дівчатам немає сенсу утримувати його. Тепер вони бували у Франції лише тиждень на рік, коли гостювали в матері влітку, а цього року не приїжджали взагалі. Схоже було, що дні, коли вони проводили відпочинок разом, канули в минуле. Тепер її доньки жили окремим життям, кожна – за власним графіком, зі своїми обов’язками

9

Фідуціарний (від лат. fiducia – довіра) – базований на довірі. Фідуціарна емісія – емісія банкнот, грошових знаків, не забезпечена запасом коштовних металів емісійного банку.