Дарунки. Даніела Стіл

підтримувати доньку в її акторських амбіціях. Джой була приємно вражена тим, як лагідно тепер ставилася до цього мати.

      Вероніка вирішила змиритися з її вибором. Зрештою, Джой було двадцять шість років, і вона старанно працювала в цьому напрямку п’ять років, що означало відданість професії. Вона мала справжній талант і була серйозно налаштована зробити все можливе, аби домогтися успіху. Вероніка відчувала, що більше не має права стояти в неї на шляху. Це було життя Джой і її заповітна мрія.

      Сідаючи наступного ранку на літак, Вероніка покидала місто з важким серцем. Так багато сталося, останні її ілюзії про Пола і їхній шлюб були розбиті. І єдине, що доброго з цього вийшло, це те, що вона зблизилася з доньками, як ніколи раніше. Та коли літак відірвався від землі, вона почувалася на диво самотньою. Пол пішов із життя, не залишивши по собі нічого, за що можна було триматися – ані як чоловік, ані як друг. І як би вона не любила дочок, вони були дорослими жінками, що жили власним життям. І Вероніка збагнула, що занадто довго емоційно покладалася на них. Вона так по-справжньому й не побудувала свого життя після Пола. Коли діти були малі, вона горнулася до них, і до нього теж, та вже інакше. Тепер, із його смертю, пуповину було перерізано. І дивлячись, як тане внизу Нью-Йорк, вона почувалася самотньою, як ніколи в житті.

      Розділ 5

      Наступного ранку о шостій літак приземлився в аеропорту Шарля де Ґолля, і Вероніка взяла таксі до міста. Світало, і небом над Парижем простяглися яскраві рожеві й жовтогарячі промені. Це було схоже на імпресіоністське полотно, і вона мало не заплакала: так це було красиво й така рада вона була повернутися. Було щось таке в Парижі, що завжди втішало й заспокоювало її. Попри те, що вона мешкала в інших містах, багато років – у Нью-Йорку, повертаючись у Париж, вона завжди почувалась, як удома.

      Вона послала своїй економці повідомлення, що приїжджає, і, повернувшись до квартири з трохи скісною підлогою й запаморочливим видом на Сену, знайшла скрізь зразковий лад, а також свіжий багет на кухні, кошик свіжих фруктів на столі, схожий на натюрморт, і улюблені наїдки в холодильнику. І своє ліжко з бездоганно випрасуваними простирадлами, розібране на випадок, якщо вона захоче лягти спати. Вона любила Карміну в Нью-Йорку, але не було у світі нічого подібного до її паризької квартири й того бездоганного порядку, у якому її підтримувала паризька економка в очікуванні й готовності до приїзду господині.

      Вона з’їла яблуко, заварила собі чашку кави й сиділа за кухонним столом, дивлячись у вікно й відчуваючи спокій. Їй було вже краще, ніж минулого вечора. Прийнявши душ, вона на деякий час прилягла відпочити. Мала цілий список усього, що планувала зробити того дня, але спочатку хотіла розслабитися й побути вдома. Уже відчувалося, що день буде спекотним. У квартирі не було кондиціонера, та вона не зважала на це. Їй подобалася спека, і вже напівзнелюднене в липні місто здавалося їй спокійним, ніби час плинув повільніше, ніж зазвичай. Половина країни