Дарунки. Даніела Стіл

люблю і яка є найдивовижнішою жінкою з усіх, кого я знаю, я залишаю мою любов, моє серце, наші спогади й одне прохання. Прохання про те, щоб вона почала малювати знову. Ти маєш величезний талант, і тобі варто повернутися до живопису. Крім того, я заповідаю тобі картину, яку ми придбали під час нашого медового місяця у Венеції, гадаючи, що це може бути Белліні[8]. Але справжність її не була встановлена й ти вважала її підробкою. Ми обоє любили цю картину, мала вона вартість чи ні. Ти обіцяла дослідити її походження й так цього й не зробила. Якщо вона нічого не варта, сподіваюся, вона поверне тобі щасливі спогади, як повертала мені. Усі ці роки я насолоджувався нею».

      Під час розлучення вона дещо неохоче віддала йому картину через сентиментальні почуття, пов’язані з нею. Але Пол хотів отримати її ще дужче, тож Вероніка поступилася.

      – «А якщо це виявиться справжній Белліні, я залишаю тобі його з радістю як цінний подарунок, хоч і значно менший від того, на що ти заслуговуєш за все, що робила для мене всі ці роки. Крім того, я від щирого серця прошу вибачення за своє зізнання в наявності невідомої тобі дитини. Будь ласка, повір мені, коли я кажу, що ніколи не кохав її матір так, як тебе. Ти завжди була моїм єдиним справжнім коханням. Пробач, що був таким йолопом за життя. Я кохаю тебе, хоча й ніколи не був чоловіком, на якого ти заслуговувала».

      Арнольд глянув на жінок і побачив Вероніку в сльозах.

      – А далі він поставив підпис, – тихо сказав адвокат, доки Вероніка непомітно висякалася. У смерті Пол виявив значно більшу проникливість стосовно дітей і навіть неї, ніж виявляв за все життя. І Вероніка подумала, що його заповіт буде на користь дівчатам, і Берті теж. Вона гадала, чи спробує Берті оскаржити заповіт, хоча Пол і не був зобов’язаний щось йому залишати. На відміну від французьких законів, американські не змушували заповідати дітям жодної частки майна, а Пол виразно пояснив, чому залишив Берті ні з чим. А ще Вероніку зворушило те, що він заповів їй Белліні як нагадування про часи, коли їм було добре разом, а їхня пристрасть лише розгорялася, хоча вона досі не вірила в справжність картини. Це ніколи не мало для них значення: вони просто любили її, закохалися в неї, щойно побачили. І жінка була розчулена його словами про те, що їй варто почати малювати знову. Відколи дівчата виросли, вона й сама не раз думала про це, але так і не повернулася до творчості. І не знала, чи повернеться зараз, чи ні. Минуло стільки років, відколи вона малювала востаннє, і важко було починати знову. До того ж вони мали обговорювати й обмірковувати важливіші питання, такі як Софі Аньєс Марньє. Дівчата хотіли дізнатися про неї від Арнольда геть усе і, звісно, були вкрай засмучені – не тим, що вона отримала частку в заповіті, а самим фактом її існування й тим, що батько ніколи не розповідав їм про своє «дитя кохання». Зараз він приголомшив їх цією новиною, а вони навіть розпитати його вже не могли, лише Арнольда.

      Арнольд сказав, що вона мешкає поблизу Сен-Поль-де-Ванс, біля замку, де Пол і познайомився з її матір’ю, і що, наскільки йому було відомо, Пол не бачився

8

Якопо Белліні (1400–1470) – славетний італійський художник венеційської школи, батько Джентіле та Джованні Белліні, які так само стали одними з найзнаменитіших венеційських художників.